Дідусь і смерть (В. Сухомлинський)

Був собі Дідусь. Було йому вже сто років. От дізналася Смерть, що живе такий старий-старесенький Дідусь, прийшла до нього й каже:
  – Час уже помирати, Дідусю.
  – Дай приготуватися, – відповідає Дідусь.
  – Добре, – каже Смерть. – Скільки тобі часу треба на те?
  – Три дні, – каже Дідусь.
  Цікаво стало кощавій: що ж робитиме Дідусь, як він готуватиметься?
  Настав перший день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ямку і посадив дерево.
  – Що ж він другого дня робитиме? – думає Смерть.
  Настав другий день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ще одну ямку, посадив ще одне дерево.
  – Що ж він третього дня робитиме? – з нетерпінням думає Смерть.
  Настав третій день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ямку і посадив ще одне дерево.
  – Навіщо ти дерева садиш? – питає Смерть. – Ти ж завтра помреш.
  – Людям на добро, – відповідає Дідусь.
  Злякалася Смерть і втекла в темний ліс.