Сучасна література для 1-4 класів

До «Кола читання» оновленої програми «Літературне читання» у 2-4 класах увійшли сучасні українські дитячі письменники. У програмі не називаються конкретні тексти, хоча є жанрова рекомендація щодо кожного автора.

Наразі готується до друку навчальний посібник «Хрестоматія сучасної української дитячої літератури»: до кінця року за державний кошт книжка має вийти у «Видавництві Старого Лева»; також з’являться кілька комерційних хрестоматій в інших видавництвах.

Літературне читання. 2 клас

Леся Воронина. Проза

“Планета смугастих равликів” (Київ: Прудкий равлик, 2011)
“Суперагент 000. Таємниця золотого” (Вінниця: Тезис, Соняшник, 2004)
“Суперагент 000. Нові пригоди” (Київ: Соняшник, 2000)
“Таємне товариство боягузів та брехунів” (Київ: Грані-Т, 2012)
“Таємне товариство боягузів, або засіб від переляку №9” (Київ: Знання, 2015)
“Таємне товариство брехунів, або пастка для синьоморда” (Київ: Знання, 2015)
«Хлюсь та інші» (Київ: Грані-Т, 2008, 2010)
“Прибулець з країни нямликів” (Київ: Грані-Т, 2007, 2010)
“Нямлик і балакуча квіточка” (Київ: Грані-Т, 2008, 2010)

Сашко Дерманський. Проза

Трилогія про “Чудове Чудовисько”, (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, різні роки)
“Володар макуци, або Пригоди вужа Ониська” (Вінниця: Теза, 2004)
“Царство Яблукарство” (Вінниця: Теза, 2008, 2012)
“Маляка – принцеса Драконії” (Вінниця: Теза, 2015)

Марина та Сергій Дяченки. Проза

“Пригоди Марійки Михайлової” (Вінниця: Теза, 2005)
“Жирафчик і Пандочка” (Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2004)
“Габріель і сталевий лісоруб” (Вінниця: Теза, 2005)
“Повітряні рибки” (Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2004)
Для середнього та старшого шкільного віку: «Ритуал», «Дика енергія. Лана».

Ніна Найдич. Проза

“Музичні казки” (Київ: Веселка, 2015)

Галина Малик. Проза

Твори у відкритому доступі, наприклад, тут.
“Вуйко Йой і Лишиня” (Київ: Грані-Т, 2007, 2010)
“Вуйко Йой і Страшна Велика Кука” (Київ: Грані-Т, 2011)
“Їде грудень на коні” (поезія) (Київ: Каламар, 2015)
“Злочинці з паралельного світу” (Львів: Світ, 2001)
“Злочинці з паралельного світу – 2” (Львів: Світ, 2003)
“Злочинці з паралельного світу” (Київ, Знання, 2015)
“Пригоди Алі в країні Недоладіїї” (Вінниця: Теза, 2006)
“Пригоди Алі до країни сяк-таків” (Вінниця: Теза, 2007) АБО найновіше перевидання: “Незвичайні пригоди Алі” (Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015)

Марина Павленко. Проза

“Миколчині історії” (Київ: Грані-Т, 2008; Вінниця: Теза, 2015)
“Півтора бажання: казки з Ялосоветиної скрині” (Київ: Грані-Т, 2007)
“Домовичок з палітрою” (Київ: Грані-Т, 2007)
“Домовичок повертається” (Київ: Грані-Т, 2007)
Для середнього та старшого шкільного віку: “Русалонька з 7-В ” (Вінниця: Теза, у п’яти книгах).

Лариса Ніцой. Проза

“Страшне страховисько” (Харків: КСД, 2013)
“Зайчикове щастя” (Чернівці: Чорні вівці, 2015)
“Неслухи і вередулі” (Київ: Huss, 2015)
“Ярик і дракон” (Київ: Аконіт, 2009, 2010)
“Дві бабуськи в незвичайній школі, або Скарб у візку” (Київ: Самміт-Книга, 2016)

Оксана Лущевська. Проза

“Паперова Царівна” (Харків: Віват, 2016)
“Пан Коцький, Міра і море” (Київ: Братське, 2015)
“Авіа, пташиний диспетчер” (Київ: Грані-Т, 2015)
“Синя парасоля” (Чернівці: Чорні вівці, 2016)
Для середнього та старшого шкільного віку: “Задзеркалля”, “Інший дім”, “Друзі за листуванням”, “Вітер з-під сонця”.

Дмитро Кузьменко (Кузько Кузякін). Загадки, проза

“Зубасті задачки” (Львів: ВСЛ, 2014)
“Кожен може стати принцесою” (Харків: Віват, 2016)
“(Я х Травмай та зоопарк)2” (Харків: Віват, 2016)

Оксана Кротюк. Поезія, ігрова поезія (скоромовки)

“От би мені коника” (Львів: Видавництво Старого Лева, 2015)
“Абетка” (Львів: Видавництво Старого Лева, 2014)
“Неслухняне левеня” (Київ: Преса України, 2008)
“Найкраща земля” (Київ: Преса України, 2008)
“Веселі єноти” (Київ: Преса України, 2009)
“В зоопарку” (Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012)

Любов Відута. Поезія, ігрова поезія (загадки, скоромовки)

“У царстві лева (In the lion`s kingdom)” (Чернівці: Чорні вівці, 2015)

Сергій Пантюк. Поезія

“Неслухняники” (Київ: Грані-Т, 2010)
“Вінчі й Едісон” (проза) (Київ: Фонтан казок, 2015)
“Тимко і ґелґотунчик Шкода” (проза) (Київ: Фонтан казок, 2016)

Віктор Терен. Поезія

Вірші у відкритому доступі, наприклад, тут.
“Найд” (проза) (Київ: Веселка, 2010)
“Хлопчик з планети “Ч” та Вогняні Пси” (проза) (Київ, Тернопіль: Веселка, Навчальна книга – Богдан, 2013)

Мар’яна Савка. Поезія

“Тихі віршики на зиму” (Львів: ВСЛ, 2015)
“Босоніжки для стоніжки” (Львів: ВСЛ, 2015)
“Казка про старого Лева” (Львів: ВСЛ, 2011)

Ігор Січовик. Поезія, ігрова поезія

У відкритому доступі, наприклад, тут.

Наталка Поклад. Поезія

Можна знайти у відкритому доступі, наприклад, тут.
“Ходить червень-чародій” (Київ: Український пріоритет, 2013)

Тетяна Стус (Щербаченко). Проза

«Їжак Вільгельм» (Харків: Віват, 2016)
«Біла, Синя та інші»  (Львів: ВСЛ, 2014)
«Пуп землі, або Як Даринка світ рятувала» (легальний відкритий доступ: читати тут або тут) (Київ: Грані-Т, 2007)
«Як не заблукати в Павутині» (Львів: ВСЛ, 2013) (книжка у легальному відкритому доступі)

Катерина Міхаліцина. Нон-фікшин, проза, поезія

“Хто росте у парку” (Львів: ВСЛ, 2016)
“Про драконів і щастя” (Львів: ВСЛ, 2016) (віршована історія)

Григорій Фалькович. Поезія

“Недомальовані вірші” (Київ: Час майстрів, 2016)
“Про котів та про собак” (Львів: ВСЛ, 2012)
“Корова спекла коровай” (Львів: ВСЛ, 2015)
“Хвацькі вірші”(Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011)
“Смик-Тиндик” (Харків: Mikko, 2009)

Літературне читання. 3 клас

Іван Андрусяк. Поезія

«Усе солодший сад / Чупакабра та інші зайчики» (Київ: Фонтан казок, 2014)
“М’яке і пухнасте” (Київ: Грані-Т, 2010)
“Третій сніг” (проза) (Київ: Фонтан казок, 2014, 2015)

Катерина Бабкіна. Проза

“Шапочка і кит” (Львів: ВСЛ, 2015) “Гарбузовий рік” (Львів: ВСЛ, 2014)

Галина Вдовиченко. Проза

“36 і 6 котів” (Львів: ВСЛ, 2015)
“Мишкові миші” (Київ: Грані-Т, 2011)

Валентина Вздульська. Проза

“Вертихвіст” (Київ: Грані-Т, 2013)
“Плутон” (Харків: Віват, 2016)

Василь Голобородько. Поезія

«Віршів повна рукавичка» (Київ: Грані-Т, 2010)
Вірші у відкритому доступі, наприклад, тут.

Михайло Григорів. Поезія

«Зелена квітка тиші» (Київ: Грані-Т, 2010)
Вірші у відкритому доступі, наприклад, тут.

Лариса Денисенко. Проза

Серія “Правобукварик” (Київ: Право України, різні роки).
“Ліза та цюця П.” (Київ: Грані-Т, 2007)

Оксана Караванська. Нон-фікшин

“Стильна книжка для панянки” (Львів: ВСЛ, 2015)

Анатолій Качан. Поезія

«Листи з осіннього саду» (Київ: Веселка, 2013)
Вірші у відкритому доступі та про автора, наприклад, тут.

Дмитро Кузьменко. Проза

“Зубасті задачки” (Львів: ВСЛ, 2014)
“Кожен може стати принцесою” (Харків: Віват, 2016)
“(Я х Травмай та зоопарк)2” (Харків: Віват, 2016)
“Росли груші на вербі” (Київ: Райдуга, 2014)

Оксана Лущевська. Поезія

«Про кита» (Львів: ВСЛ, 2014)
Інші твори автора: “Паперова Царівна” (Харків: Віват, 2016) “Пан Коцький, Міра і море” (Київ: Братське, 2015) “Авіа, пташиний диспетчер” (Київ: Грані-Т, 2014) “Синя парасоля” (Чернівці: Чорні вівці, 2016)

Зірка Мензатюк. Проза

“Київські казки” (Львів: ВСЛ, 2006)
Для середнього та старшого шкільного віку: “Таємниця козацької шаблі”, “Як я руйнувала імперію”, “Ангел золоте волосся”.

Леонід Шиян. Проза

Твори у відкритому доступі, наприклад, тут.

Переклади:

Іан Вайброу. Серія книжок “Пригоди малого вовчика” (Львів: ВСЛ, 2012 – 2014 р.р.)
Карл Коллоді. Твори у відкритому доступі, наприклад, тут.
Джеремі Стронґ. «Гармидер у школі», «Ракета на чотирьох лапах», «Кімнатні пірати», «Вікінг у моєму ліжку» та ін. (Львів: ВСЛ, різні роки)
Нузет Умеров. “Ведмідь-гора” (Сімферополь: Кримнавчпеддержвидав, 2010) Про автора читайте тут.

Літературне читання. 4 клас

Анатолій Костецький. Поезія.

“Віршаки-розбишаки” (Київ: Час майстрів, 2016)
Тексти у відкритому доступі, наприклад, тут.

Володимир Лучук. Поезія

Твори у відкритому доступі, наприклад, тут.

Іван Малкович. Поезія

Вірші у відкритому доступі, наприклад, тут.

Олеся Мамчич. Поезія

“А на нас упав ананас” (Грані-Т, 2013)
Вірш “Будить мама ведмежатко” у відкритому доступі тут.

Оксана Сенатович. Поезія

Вірші можна знайти у відкритому доступі, наприклад, тут.
“Пані Будьласка та вуйко Пампулько” (проза) (ТОВ Видавництво Олега Петренка-Заневського Сіма видає, 2007)

Михайло Чабанівський. Проза

Твори у відкритому доступі, наприклад, тут.

Оксана Іваненко. Проза

Твори у відкритому доступі, наприклад, тут.

Саша Кочубей. Проза

“Сім нескладух Говорухи” (Київ: Фонтан казок, 2016)

Галина Ткачук. Проза

«Вечірні крамниці вулиці Волоської» (Темпора, 2014)
“13 історій у темряві” (Темпора, 2016)

Мар’яна та Тарас Прохаськи. Проза

Трилогія про кротів:
“Хто зробить сніг” (Львів: ВСЛ, 2013)
“Куди зникло море” (Львів: ВСЛ, 2014)
“Як зрозуміти козу” (Львів: ВСЛ, 2015)

Ірен Роздобудько. Проза

«Коли оживають ляльки» (Київ: Грані-Т, 2007).
«Пригоди на острові Клаварен» (Київ: Грані-Т, 2011).
Для середнього та старшого шкільного віку: «Арсен»

Іван Андрусяк. Драматургія

П’єса. «Як подружитися з Чакалкою».
Проза: “Стефа і її Чакалка”, (Київ: Грані-Т, 2007) “Кабан дикий – хвіст великий. Друга історія Стефи і Чакалки”, (Київ: Грані-Т, 2010), “Стефа і Чакалка” (Київ: Фонтан казок, 2016), “Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому” (Київ: Час майстрів, 2015)

Юлія Смаль. Пізнавальна література

“Цікава хімія” (Львів: ВСЛ, 2016)

Переклади

Роалд Дал. «Чарлі і шоколадна фабрика», «Джеймс і гігантський персик», «Матильда», «ВДВ (Великий Дружній Велетень)» (Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, різні роки).
Пауль Маар. «Що не день, то субота», «Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу», “Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу” (пропонується в програмі літератури середньої школи) (Вінниця: Теза, різні роки)
Марія Парр. “Вафельне серце” (Вінниця: Теза, 2011 р.), “Тоня Ґліммердал” (Вінниця: Теза, 2012 р.)

Національна бібліотека України для дітей

Заснована 1967 року. 1978 року переїхала на житловий масив «Нивки» в нове приміщення, збудоване спеціально для цієї бібліотеки. Зовні будинок скидається на розгорнуту книгу. А завдяки металевим кованим ґраткам із зображенням рослин і тварин здалеку він нагадує старовинний замок.

Бібліотека однією з перших в Україні почала впроваджувати інформаційні технології: від 1993 року працівники ведуть електронний каталог; від 1999 року працює офіційний сайт.

Окрім цього, бібліотека веде ще декілька інтернет-проектів: Віртуальний музей рідкісних і цінних книг, «Краща література юним читачам» (КЛЮЧ), сайти «Рукавичка» (для дітей віком 7–10 років), «Сім природних чудес України» (заочний краєзнавчо-туристичний похід для дітей віком 12–15 років) та низку блоґів.

Головна дитяча книгозбірня країни є ініціатором всеукраїнських заходів, зокрема Всеукраїнського тижня дитячого читання, конкурсу «Найкращий читач України», проекту «Україна читає дітям». Тут постійно відбуваються розмаїті культурні заходи, діють клуби за інтересами: ляльковий театр «Барвінок» та «Оле-Лукойє», театральна студія «Мрія», етнографічна студія «Мандри», гуртки «Весела майстерня», «Яскрава палітра», «Всезнайко», «Книжковий зоосвіт», «Наталі», МультКнигоФест «Книжкові каруселі», лекторій «Кіноман», літературна студія «Майстер слова».

Від 2001 року щокварталу виходить науково-методичний журнал «Світ дитячих бібліотек».

Сукупний фонд бібліотеки становить понад півмільйона примірників книг, журналів, грамзаписів, дисків, діа- та кінофільмів. Зокрема, тут зберігається фонд обов’язкового примірника. Унікальною є колекція рідкісних і цінних видань: понад 15 тисяч книг та журналів ХІХ – першої половини ХХ століття для дітей.

Послугами бібліотеки щорічно користуються 20 тисяч читачів.

 Адреса: 03190, Київ-190, вул. Януша Корчака (колишня Баумана), 60.

Тел.: (044) 443-26-31

Факс: (044) 400-65-87

E-mail: library@chl.kiev.ua

Сайт: chl.kiev.ua.

Також є блоґи: nbukids.wordpress.com;

«Маленький читайлик» (блоґ для дітей 9-10 років);

«Бісеринка» (блоґ відділу мистецтв);

 «Психолог у бібліотеці» (блоґ для дітей та їхніх батьків);

 «BiblioTemaTV» (відеоблоґ бібліотеки).

Бібліотека в соціальних мережах: «Вконтакті» та Facebook.

Джерело: http://www.barabooka.com.ua/natsional-na-biblioteka-ukrayini-dlya-ditej/

Євген Гуцало. Лось.

Лось

Оповідання про зиму

Автор: Євген Гуцало

Якийсь чоловік, уже підстаркува­тий, ішов через зимовий ліс. Це був лісник, котрий подався в обхід, щоб оглянути своє господарство. Був початок березня, але весною ще й не пахло. Злежаний сніг пори­пував під валянками, тугенький морозець обпікав щоки. Підстаркуватий лісник поминув гурт молодих ялин, вийшов до за­сніженої річечки — і вкляк... Він угледів, що неподалік на березі лежить, впавши на бік, великий ро­гатий лось, а йому в шию вчепився вовк. Мабуть, попадали вони щойно, а перед цим у них кипіла боротьба. Обоє — лось і вовк — помітили людину, а тому на мить позавми­рали, стежачи за нею. Тоді лісник підніс угору дубову палицю і, по­грозливо замірившись, пішов упе­ред. Вовк іще якийсь мент тримав­ся зубами за лосеву шию, далі відпустив її і прожогом метнувся на лісника. Не встиг той навіть опу­стити палицю вовкові на голову, як вовк важким ударом свого тіла зва­лив його на сніг і вже б учепився зубами, та лісникові пощастило обо­ма руками вхопити вовка за шию. Намагався здушити звіра якомога сильніше, але вовк дряпав його па­зурами, викручувався. Це був ду­жий і хижий звір. Лісник відчував, що сила полишає його, що за мить-другу вже не зможе боротися з на­пасником. Та ось із лісникових рук щось миттєво вирвало вовка. Отетерілий лісник звівся, думаючи, що вовк, мабуть, знову кинеться на нього, й побачив лося, що підскочив до вов­ка, вдарив його рогами й знову підкинув угору. «Так ось хто мене врятував, — подумав лісник. — Я вступився за нього, а він за мене». А лось, який убив вовка й таким чином віддячив лісникові за свій порятунок, прудко побіг уздовж бе­рега й скоро сховався поміж дере­вами. Лісник підібрав на снігу свою па­лицю і, все ще побоюючись, сто­рожко підійшов до вовка. Торкнув його палицею — мертвий. — Що ж, сіроманцю, важив ти на чуже життя — позбувся свого. Лісник узяв вовка за задні лапи й потягнув додому. Вовча голова по­верталася то в один бік, то в другий, ніби ще хотіла злякати когось у лісі своїми ощиреними зубами. А лісник поглядав між дерева — чи не побачить безстрашного лося, що врятував йому життя.

http://www.bibliokid.if.ua/chytay/virshi-ta-opovidannya-pro-zymu/opovidannya-pro-zymu/442-los.html

Він прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук. Звук летів знизу, від річки. Лось звівся, тепер його постать чітко вималювалася в удосвітніх сутінках. Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, із якого обнесло листя.

Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава; їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур. Він те знав, однак це не заспокоювало, і тривога в крові, спершу слабка і майже невловна, дедалі густішала, й від того шкура на грудях здригнулася раз, а потім іще. Струмінь вітру доносив запах річкової криги, в ньому жив дух примерзлого болота, долинало шарудіння прив'ялих стеблинок, які пускалися вскач по впалому листю, але над усім цим линуло знеможене, схоже на зітхання порипування гілляки.

Лось був старий самець, уже звик до заповідника, в який потрапив із тайги, звик до людей і до того, що його підгодовують. Але те недуже тріщання пробудило в ньому неясний страх, який нагадав про життя в тайзі, про небезпеки, які там на нього чигали, і лось зрушив із лежбища, а потім і побіг. Чим далі біг, тим більшим сповнювавсь острахом, і хоча нічого вже не чув, крім приглушеного поцокування своїх ратиць об землю, ще довго не зупинявся. Кущі й дерева струшували на нього синюватий іній, ніздрі випускали в повітря дві тонкі стьожки пари. Лось поминув ялинник, потім байрак, і коли опинився серед примарно-млявого світла, яке випромінювали стовбури беріз, то зупинився і, задерши голову, намагався вловити той шум, який гаснув за ним. Вгамувавшись, лизнув язиком припорошену снігом землю, а потім неквапно попрямував до галяви, на якій любив найчастіше бувати.

Поляна ця, подзьобана струхлявілими пеньками, викружилася край осичняка, трохи на згірку. Ранньої весни вона перша вбиралася квітами, і хутко тут виганялась така висока трава, що в ній, прилігши, лось міг сховатися до половини. Тепер поляна пустельна, як і все навколо; лось застиг нерухомо, втупившись круглими очима в стіну лісу попереду себе,— якраз туди, звідки завжди сходить сонце. Помалу лось заспокоювався. Так стояв, а навкруги, розвидняючись, світліло, виразніше малювались осики, повітря між ними глибшало й прозорішало, і тиша з настороженої й сліпої ставала спокійна й осмислена, в ній уже не чулось того страху, що донедавна. Лось сподівався побачити схід сонця, і коли під його променями забронзовіли верхівки, коли віття скупалося в його усміхові, то лось наче аж полегшав, ще більше пострункішав, і в очах появився золотавий сплеск, який надав їм виразу одвічного розуміння життя природи і її таємниць. Ще трохи постоявши, побачив біло-рожевий диск, який спливав на пустелі зимового чистого неба,— і гойднув розлогими рогами,— так, наче вітав його.

Проте, коли йшов до річки, раптом знову вчулося жалібне поскрипування гілляки, і лось, який уже встиг забути про нього, знову захвилювався, знову насторожився, а в ногах прокинулося бажання бігти й тікати. Але переборов себе і донизу спускався повільно, хіба що частіше й сторожкіше озирався довкола. Вітер, як і перше, дув із залужжя, він був просякнутий холодом та запахом сіна, що в стіжках стояло на правому березі. Стежечка ледь протоптана — по ній почали ходити не так давно,— і лось принюхувався, чи не пройшов по ній вовк, або лис, або людина. Але потім тільки вчорашні сліди ворони та ще осторонь — ямки од заячих ніг. Спустився на берег. На тому боці, ген під обрієм, примостилося село, а над ним посотались угору сірими верболозами дими з коминів. На далекий горб пнуться санки однокінь, ось вихопились на маківку — та й спливли по той бік…

Коли лось ступив на лід, то під ним приглушено торохнуло, а далі, коли йшов до ополонки, щоб напитись води, тільки сполохано поохкувало. Краї ополонки розсипчасто іскрились, а вода, затягнута тремткими скалками льоду, була схожа на застигле блакитне шумовиння. Вгадувалась причаєна глибина річки, її течія, що не вгамовується й під кригою. Лось опустив голову, принюхуючись до ополонки, далі, з витягнутою шиєю, ступив ще трохи, ось-ось маючи торкнутися губами до осклілого блакитного шумовиння, ніздрі затремтіли в передчутті холодної води,— і цієї миті річка під ним затріщала. Він усіма чотирма ногами спробував одштовхнутись, але ратиці були вже у воді, і лось вжахано відчув, що дедалі глибше занурюється в льодяну кашу. Не раз конвульсивно здригнувся тілом, вкладаючи всю силу і весь відчай у той рух, але провалився ще глибше, і тепер крижані уламки билися об його спину. На мить принишк, готуючись до нового ривка, і коли передні ноги злетіли на кригу, то здавалося, він уже вискочить і врятується, але крига знову тріснула під вагою великого тіла, і лось ще раз опинився по шию у воді. Ревнув, кличучи на допомогу, і його очі все густіше набрякали кров'янистим смутком, аж горіли червоним розпачем. Ще раз спробував вирватись, але вдалося однією ногою,— друга вдарилась об лід і стала майже неслухняна. Вода в ополонці закров'янилась, і червоне зразу ж стікало за течією, зникаючи під кригою.

Лось відчував, що так йому не вирватись. Схоже відчуття уже приходило до нього — саме тоді, коли восени, в чорному бору, що стогнав од вітру, його почала переслідувати вовча зграя. Вовки ось-ось мали вчепитися за нього, він уловлював подих смерті і втікав тільки тому, що не міг зупинитись. Тоді його врятували мисливці, вони якраз наїхали з міста і, нічого не вполювавши, сіли вечеряти. Почули погоню, посхоплювались і, пропустивши мимо себе загнаного лося, зняли безладну стрілянину по вовчій зграї... Річкова течія була на вид не така страшна, як вовки, мчала не так швидко, не обпалювала його своїм смертельним диханням, але течія була така ж сама невблаганна, і чим більшу розбивав ополонку, тим швидше вона могла затягти лід лід. Лось, розуміючи .це, намагався поводитись обачно, але нога боліла, тіло слабло, і сили поступово покидали його. Збирався до свого вирішального кидка і, коли знову не пощастило, лось на хвилю заспокоївся, бо знав, що це не остання його спроба, що пробуватиме безперервно, поки дихатиме.

Два хлопчаки вийшли з лісу на берег і зупинились. Приїхали по хмиз, і їхня смирна конячина залишилась на узліссі, а вони вирішили подивитись на річку, чи тріщить на ній лід, чи скоро рушить. Обидва плечисті, обидва з широкими, лагідними лицями, і схожі один на одного так, як маленький гриб-підберезник схожий на свого більшого сусіда. Вони охопили зором ріку, і їхні лиця ще більше пом'якшали од навколишнього простору, од тієї втікаючої далини, яка сягала аж за потойбережні горби. Не зразу й зауважили ополонку, бо була майже непомітна, якби лось знову не спробував вискочити на лід.

— Собака купається,— сказав менший брат. Старший, мабуть, і не глянув би в той бік. Але зразу

ж подумав: який це собака міг залізти в ополонку, щоб купатись?

— Де? А-а...— Пильно примружився, і його зіркі очі помітили гіллясті роги.— То лось...

Ще не встигли й здогадатися, що там могло трапитись, а тому деякий час стояли на місці і обмірковували, як лось міг потрапити в воду. Та коли він заборсався, а потім надовго притих, підберезники втямили, що з ним сталося. Старший майнув до саней по сокиру, а молодший повільно пішов уперед, боячись сам підійти до лося перше, ніж наспіє брат.

Лось уже зовсім знесилився і байдуже спостерігав, як наближаються діти. Усе нижче осідав у воду, і роги похилитувались над крижаним місивом, як незвичайний кущик. Під цим кущиком червоний розпач трохи вгомонився, але був тепер такий безмежний, що очі для нього були замалі, і той розпач струменів із них увсібіч. Спершу діти не знали, як до лося підступити, щоб і самим не провалитись. Але старший брат був розсудливий та відважний, і сокира в його руках не закуняла. Узявся рубати лід, прокладаючи хід до берега, а молодший тупцяв біля нього і, не знаючи, чим допомогти, тільки зітхав та нетерпляче бив себе долонями по стегнах та по боках. Лось не боявся людей. Він стежив за їхньою роботою, і по його тілу подеколи пробігали дрижаки, ніби йому було дуже морозко або ж знову хотів спробувати вискочити, але сили покинули його. Мабуть, спочатку нічого не розумів у тій роботі, та коли канал ще більше наблизився до берега, його очі засвітилися тямою, і тепер поводився смирно, вже не кидався, а тільки чекав.

Заскучавши сама, з лісу вийшла їхня гніда конячина, тягнучи сани, й поволеньки потюпала до річки. Вона зупинилася віддалік і, помахуючи хвостом, спостерігала. Потім ще пройшла трохи вперед. Менший підберезник помахав кулаком і крикнув:

— Ти теж хочеш провалитись?!

Обидва брати й не думали про те, що весняна крига — зрадлива, не зважить і на те, що вони рятівники.

Старший ще рубав, коли лось відчув під собою мілке і, вперто гойднувши головою, вискочив передніми ногами на лід, а потім уже й задніми. Аж захитався і, розкарячившись, ось-ось, здавалось, впаде. Обидва підберезники дивилися на нього з недовірою — ого, який великий, і тепер, коли він виліз, жодному з них не вірилося, що такий міг втопитись. Вони безпорадно усміхалися, їм хотілося підійти до нього ближче, але діти не наважувались.

Лось обтрушував з себе воду й скалки льоду. Зітхнув на повні груди, пирхнув — та й подивився на дітей. Його очі все ще були червоні од недавнього розпачу. А потім лось пішов. Карячкувате ставлячи ноги, ніби все ще побоюючись льоду, накульгуючи, вийшов на берег, ще раз озирнувся на річку, захоплюючи своїм зором і залужжя в сріблистому серпанку, й дітей, які все ще зачаровано дивилися на нього, не вірячи, що допомогли врятуватися цьому великому звірові, й легенько почвалав до лісу. Гніда конячина з непорозумінням дивилася йому вслід і стригла вухами.

Коли пролунав постріл, то лось деякий час ще біг уперед, а потім спіткнувся, ніби натрапив на корч. Діти спочатку й уваги не звернули на постріл, але коли лось упав на сніг, вони зрозуміли, по кому стріляли. Озиралися, намагаючись побачити мисливця, проте не запримітили і, набравши в груди гіркого повітря, чимдуху погнали туди, де лежав лось. Обидва думали, що не встигнуть вони добігти, як лось підведеться, знову неспішно почвалає до лісу, що не було ніякого пострілу,— проте лось не вставав.

http://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=824

 

Петро Єршов. Горбоконик. Перекладач: М.Рильський

Петро Єршов
Горбоконик

Перекладач: М.Рильський
Джерело: З книги: Максим Рильський. Твори у двадцяти томах. Том п'ятий. Поетичні переклади. К.:Наукова думка, 1984

Вперше цей твір було опубліковано на http://www.ukrlib.com

Єршов, П. Горбоконик: казка: [для дошк. та мол. шк. віку] / Петро Єршов; пер. з рос. М. Рильський; худ. М. Іванов. - 2-ге вид. - К.: Веселка, 2009. - 56 с.

П.Єршов

Горбоконик

Переклад українською – М.Рильський
Ілюстрації – М.Кочергін

Літературне читання. Тетяна Стус (Щербаченко)

Літературне читання. Тетяна Стус (Щербаченко)

Літературне читання. Олександр Дерманський

Літературне читання. Олександр Дерманський

Літературне читання. Олеся Мамчич

Літературне читання. Олеся Мамчич

Літературне читання. Іван Андрусяк

Літературне читання. Іван Андрусяк

Літературне читання. Оксана Кротюк

Літературне читання. Оксана Кротюк

Літературне читання. Валентина Вздульська

Літературне читання. Валентина Вздульська

Літературне читання. Анатолій Качан

Літературне читання. Анатолій Качан

Літературне читання. Олександра Кочубей

Літературне читання. Олександра Кочубей

Літературне читання. Галина Ткачук

Літературне читання. Галина Ткачук

Літературне читання. Катерина Бабкіна

Літературне читання. Катерина Бабкіна

Літературне читання. Леся Воронина

Літературне читання. Леся Воронина

Лариса Денисенко

Літературне читання. Лариса Денисенко

Які книги ти читаєш? З чого складається книга?

  Відгадай

Загадки
Завжди мовчить, а розуму навчить.
Кожен скільки хоче бере, а іншим все залишається.


Рости книголюбом.
Чи можеш ти сказати про себе: «Я — книголюб»? Давай поміркуємо.
Ти цікавишся книгами? Читаєш не лише підручники? Радієш, коли тобі дарують книгу? Охоче ходиш до бібліотеки? Мабуть, у тебе вже є своя маленька бібліотека, бодай на одній поличці? Хоч на одне з цих запитань ти, певно, відповіси «так». Отже, книга вже стала частиною твого життя.
А чи замислювався ти коли-небудь над тим, що являє собою книга? Чому на світі так багато різних книг? Хто їх створює? Чим вони подібні? Як знайти у книжковому морі потрібну?
Відповіді на ці та інші запитання ти знайдеш у цьому розділі. Він відкриє тобі чимало нового про чудовий винахід людства —книгу.


Які книжки ти читаєш?
У світі існує безліч різних книг. І постійно видруковують все нові й нові. Чому так багато книг потрібно людям?
 Різні книги по-різному служать людям: одні — навчають, другі — розважають, треті — допомагають знайти потрібну інформацію. В одних книгах можна прочитати про минуле, а в інших — про майбутнє. Ця книга розкриває світ природи, а ця — розповідає про космічні мандрівки. Скільки у людей потреб — стільки й різних книг.
Ми знайомимося з книгами ще задовго до школи і не розлучаємося з ними впродовж усього життя.
Доповни речення:Книги, за якими я вчуся, це — ..., книги, які допомагають знайти відповіді на запитання «Як?», «Чому?», «Звідки?», «Коли?», це — ...; Книги, які я читаю на дозвіллі, це — ... .
Попрацюйте разом! Прочитайте подані далі уривки з різних текстів. Порівняйте їх зміст з назвами книг, обкладинки яких ви бачите на малюнку. Спробуйте визначити, з яких книг узято наведені тексти. Доведіть свою думку.

1.    Столиця —це давнє слов'янське слово. Походить
воно від слова стіл — так у Київській Русі звався трон,
престол.  Отже,  столиця —  це місце, де перебував
князь, тобто місце зі столом. Очевидно, що слово стіл
утворилося  від дієслова стелити у прадавні часи,
коли вождь племені на зібраннях сидів чи стояв на
спеціальній підстилці зі шкур або килимів.

2.    Перш   ніж   увімкнути   електричний   прилад,
пильно оглянь його. Переконайся, що він справний.

З.    Який співець, поет, який письменник
уперше слово вигадав — іменник? 
Іменник! Він узяв собі на плечі
велике діло — визначати речі...


4.    Кобза (кобза) — струнний щипковий музичний інструмент.
Вітер віє-повіває,
по полю гуляє.
На могилі кобзар сидить
та на кобзі грає.
Тарас Шевченко



З чого складається книга?
Візьми у руки «Читанку» і розглянь її. Чим вона розпочинається?
Насамперед ти бачиш обкладинку. Це обличчя (або одяг) книги, це те, що зовні вирізняє її з-поміж інших видань. Нерідко саме завдяки обкладинці читач вирішує — зацікавить його книга чи ні.
Розглянь обкладинку «Читанки».. Яка вона на дотик — цупка чи м'яка? З чого зроблена? Обкладинка з цупкого матеріалу (картону тощо) називається палітуркою. Про що розповідає обкладинка? Чи подобається тобі малюнок на ній?
Коли перегорнеш обкладинку, побачиш аркуш паперу, що з'єднує її із сторінками,— форзац. Це слово запозичене з німецької мови. У перекладі означає «сторінки, які йдуть перед текстом». Форзаців — два. Часом це просто білий папір. А у «Читанці» на першому форзаці вміщено малюнок, що розповідає про створення книги, а на другому, в кінці підручника, зображено бібліотеку.
 Розглянь наступні сторінки — титульну сторінку та її зворот. Про що ти дізнався? Що означають умовні позначення?
Часто на одній з перших сторінок книги вміщують звернення до читача. У «Читанці» ти також знайдеш його.
Місце, де зшиті сторінки книги, а також частина обкладинки, що його закриває, називається корінцем.
Читанка відкривається Державним Гімном України. Це символ нашої держави, урочиста пісня. Понад століття тому її написали поет Павло Чубинський та композитор Михайло Вербицький. У 2003 році Верховна Рада України затвердила цю пісню як Державний Гімн. Його має знати і шанувати кожен громадянин нашої держави.
Основна частина «Читанки» — це сторінки з текстом. Де надруковано номер сторінки? Скільки всього сторінок у цій книзі?
Завершує книгу зміст — перелік назв розділів і творів. За допомогою змісту легко знайти потрібний розділ чи твір.
Коли береш до рук книгу, обов'язково переглянь її зміст. Він дасть тобі загальне уявлення про видання.

З яких частин складається кожна книга?
Будьте дослідниками! Візьміть один з підручників. Уважно розгляньте його. Підготуйтесь розповісти про всі його складові частини.
Розгляньте вдома кілька книг. Поміркуйте, чим подібні і чим різняться їх обкладинки, корінці, зміст.

Хто створює книгу.
 Розглянь уважно малюнок на форзаці «Читанки».
 Як народжується книга? Який шлях вона проходить, перш ніж потрапити до рук читача? Що нового ти дізнався? Які нові слова запам'ятав?
Зверни увагу, скільки людей різних професій працюють над створенням підручника! Рукопис майбутньої книги, яку створює автор, поліпшують та упорядковують редактори: літературний, художній, технічний.
Велику роль у створенні книги відіграє художник. Не можна навіть уявити собі дитячу книгу без малюнків. Саме художник допомагає читачу краще сприйняти текст, уявити прочитане, робить книгу красивою.
Переглянь малюнки, вміщені у цьому розділі. Які вони за змістом, розміром, де розміщені? Читаючи, обов'язково звертай увагу на ілюстрації, порівнюй їх із змістом твору.
Що ще ти хотів би дізнатися про створення книг?

 
Джерело: Савченко О.Я. Читанка 4 клас

Микола Сингаївський До школи

До школи
 
Так сонячно-ясно довкола,

і тануть хмаринки вгорі.

До школи,
до школи,
до школи
сьогодні ідуть школярі.
Врожаями ниви достигли,
багрець променіє з дібров.
До книги,
до книги,
до книги
душа поривається знов.
Дозріли калинові гронця,
над ними ясніє блакить.
До сонця,
до сонця,
до сонця,
як спів, наша мрія летить.
Відколи, скажіть нам, відколи
цей вересень з нами рідня?
До школи,
до школи,
до школи ведуть нас дороги щодня.

Микола Сингаївський

Який настрій передано у вірші? Які картини виникають у твоїй уяві, коли ти його читаєш?
Спробуй намалювати ейдетичну схему до вірша, або ілюстрацію.
Поміркуй, чому у вірші повторюються слова школа, книга,
сонце. Як вони пов'язані між собою?
Як ти розумієш значення виразу багрець променіє з дібров?
З якою метою ужив його автор?
Спробуй дати відповідь на запитання автора: "Відколи, скажіть нам, відколи
цей вересень з нами рідня?" Відколи свято 1 вересня стало тобі рідним?
Прочитай вірш піднесено, радісно.
Вивчи вірш напам'ять.


Читанка Савченко 4 клас

АЛЕВТИНА ВОЛКОВА. СІЧЕНЬ - ПРОСИНЕЦЬ. ВЕСНА СВІТЛА

АЛЕВТИНА ВОЛКОВА

  Алевтина Волкова випустила чотири книжечки під рубрикою "Якщо уважно довкола подивитися", які ведуть  у світ природи. У своїх оповіданнях письменниця прекрасно описує різні прикмети, за якими можна спостерігати навколо себе. Це дає можливість  побачити і відчути  багатогранність й неповторність природи у різні пори року.

Алевтина Волкова використовує лагідні і теплі слова, що зачаровує маленьких читачів і заохочує робити щось корисне для збереження й збагачення рідної природи.

Волкова Алевтина

Книжки розповідають про те, чим нас радує природа влітку, восени, взимку, весною.

Всі книжки серії:

Зима

Весна

Літо 

Осінь

zyma240310.djvu (2,1 МВ)

vesna150110.djvu (2,3 MB)

lito300711.djvu (1,9 МВ)

 

osin_120209.djvu (3,37 Mb)

                                   СІЧЕНЬ - ПРОСИНЕЦЬ

Січень – року початок, зимі середина, найбільш суворий з місяців. Народна мудрість каже, що у січні сонце повернуло на літо. А зима – на мороз. У цьому місяці найбільш ясні сонячні, але разом з тим і морозні дні. Сонце  іноді при сильному морозі  видається наче у кільцях. Це ознаки стійких морозів. За таку особливість і дістав місяць січень у давнину назву «просинець», а ще – «льодяний місяць», «лютовій».

Під міцною кригою застигли річки та озера. У казковій красі заснули бори та діброви. Глибокий зимовий спокій охопив природу.

Та що це? У морозяній тиші лісу чути якісь дивні звуки: то кришталевий дзвін, то тихе булькання. У глухому куточку засніженого лісу, серед острівця зелено – сріблястих ялин, дзвенить незамерзле джерельце. Клубочиться хмаринка пари, а над нею на голих гілках дерев, що нахилились до води, дрімають рябчики – гріються. Такі джерельця не замерзають і в люті морози. Вода пробивається через шар землі і на морозі здається теплою. Часто біля таких місць узимку збираються всі мешканці лісу не тільки напитися, але й погрітися. А навколо панує холод, усюди лежить сніг.

Та в кожній бруньці дерева, в корінці під снігом продовжується ледь помітне життя. Воно і на полях під снігом, і на луках…пройде ще небагато часу – і проб’ється життя назовні.

• Поясни, як  ти розумієш  назву оповідання А. Волкової.
• Які  назви  місяця  січня   згадує письменниця?  За  які  особливості  він їх  «дістав» ?
• Знайди  в  тексті   народну  прикмету.  Поясни,  як  ти  її  розумієш?
• Відшукай  у  тексті  оповідання  пояснення  про те, чому  джерельця  не замерзають  і в люті морози?

• «Намалюйте»  словесну  картину  глибокого  зимового  спокою  в природі.

                                

                          ВЕСНА СВІТЛА

Ще лежить надворі сніг, у затінку – зима, а на осонні – калюжі й перші проталини. Сніг під ногами вже м’який: станеш на нього – зразу ж провалюєшся. Вночі ще мороз,  а вдень сліпуче світить сонце. Вдалині сніг здається зовсім синім, а повітря свіже, і пахне незвично. Навколо так світло і якось по – новому радісно! Сонячне проміння лагідно гріє руки й обличчя. Воно зовсім не таке, як взимку, а густе, золотисте. З кожним днем сонечко все вище й вище піднімається над землею, усміхається людям. Посвітлішали фарби неба, стало воно тепер голубішим, просторішим. Від тепла сніг починає скрізь танути. На полях з’являються вже не тільки проталини, а й суцільні чорні смуги землі. Лише в лісі, між деревами, у глибоких западинах та ярах, куди ще не заглянуло сонечко, лежить сніг.

Ще кілька днів – і загомонять веселі струмочки. Утворяться вони від талого снігу. І все це – струмки і проталини, перші купчасті хмари, радісне пожвавлення в природі – і є ранньою весною, весною світла, її початком.

• Про які  весняні  зміни  в  природі  розповідає  А. Волкова  у своєму  оповіданні?
• Відшукай  у  тексті   оповідання  і  прочитай, що говориться про  повітря.
• Чи  відчував (-ла)  ти  запах  весняного  повітря?  Як  воно  «пахне»?
• Як  ти  розумієш  вислів  «загомонять веселі струмочки»?
• Чому  оповідання  має  таку  назву? Обґрунтуй  свою   думку.