З орфоепічними нормами тісно пов'язані акцентуаційні, що визначають правильне наголошування слів.
В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова і змінювати своє місце в одно-кореневих словах або у формах одного й того ж слова: збитки-збитковий, приймальня - прийми, будувати - будую, багаж - багажем.
Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного мовлення.
Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми.
Правильна, красива вимова значною мірою залежить від наголошення слів.
Особливістю українського мовлення є переміщення наголосу в іменниках першої відміни множини на закінчення. Наприклад: книжка — книжки, книжками, книжкам; вітер — вітри, вітрами, вітрам тощо.
Отже, у формах однини наголос переважно постійний, у формах множини він переноситься з основи на закінчення.
В українській мові існує значна група власних географічних назв із суфіксами -щин-, -чин-, у яких треба звернути увагу на вимову, наприклад:
Київщина - (бо Київ) Полтавщина - (бо Полтава) Харківщина - (бо Харків) Донеччина - (бо Донецьк) Слід запам'ятати наголошення особових форм дієслова бути: буду, будеш, будуть, буде, будемо..., була, було, були.
Правильним є наголошення кінцевого складу у дієсловах типу: нести, вести, везти та ін. Наприклад: нести -принести, пронести, занести, піднести, внести... (а не принести, занести...).
Слід звернути увагу і на віддієслівні іменники середнього роду на (-ання), вони наголошуються на тому складі, що й в інфінітиві.
Наприклад:
читати - читання тесати - тесання
писати - писання пізнати - пізнання
питати - питання завдати - завдання
надбати - надбання признати - признання
Неправильною є вимова: завдання, читання, писання,
Однаково наголошуються словосполучення (квартали будинків і
квартали року).
квартал.
Важливо розрізняти наголошення слів статут (зведення правил, що визначають завдання, структуру, функції та порядок діяльності якої-небудь установи, організації і т. ін.) і статус (у міжнародному праві- становище, стан).
Пам'ятаймо і про наголошення таких часто вживаних іншомовних слів: діалог, каталог, монолог, міліметр, сантиметр, кілометр, демократія, бюрократія, аристократія.
Примітка.Окрім словесного, велике значення має логічний наголос. Цепосилення наголосу на певному слові чи складі для увиразнення висловленого за допомогою голосу.
Наголос в українській мові може змінювати лексичне значення слова: кредит - кредит, замазка - замазка, замок - замок, заняття - заняття, дорога - дорога та ін. Одне й те саме слово в різних наголошених позиціях означає й різні поняття. Такі слова називають омографами.
Наприклад: Дорога додому; Дорога серцю пісня; Заняття до душі; Заняття з ділового мовлення.
Запам'ятайте!
Слово просити вживається з двома наголосами: прошу-у значенні "звертаюся з проханням, клопочу"; прошу - у значенні "запрошую, будь ласка".
Часто наголос виражає граматичне значення слів, книжки (одн.)- книжки (мн.), сестри (одн.) - сестри (мн.), вікна (одн.) - вікна (мн.).
Наприклад: Він не знайшов потрібної книжки; До кіоску завезли книжки.
У різних говірках української мови є відхилення від літературної норми у вживанні наголосу. Так, у говорах південно-західного наріччя спостерігаються певні особливості у вимові: було, принести, підемо, батько.
Система наголосу сучасної української літературної мови сформувалася переважно на південно-східній діалектній основі. Вона стабілізувалася, і лише незначна група слів має два наголоси: мабуть, позов, алфавіт, святвечір, доглядач та ін.
Літературна норма усного мовлення вимагає від культурної людини уміння правильно ставити наголос у кожному слові. Для цього треба користуватися орфографічним (орфоепічним) словником.
