Показ дописів із міткою Ушинський Констянтин. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Ушинський Констянтин. Показати всі дописи

пʼятниця, 17 червня 2016 р.

Козел. Ушинский Константин Дмитриевич




Идёт козёл мохнатый, идёт бородатый, рожищами помахивает, бородищей потряхивает, копытками постукивает; идёт, блеет, коз и козляток зовёт. А козочки с козлятками в сад ушли, травку щиплют, кору гложут, молодые прищепы портят, молочко деткам копят; а козлятки, малые ребятки, молочка насосались, на забор взобрались, рожками передрались.
Погодите, ужо придёт бородатый хозяин — всем вам порядок даст!





Два козлика. Ушинский Константин Дмитрие


Два упрямые козлика встретились однажды на узком бревне, переброшенном через ручей. Обоим разом перейти ручей было невозможно; приходилось которому-нибудь воротиться назад, дать другому дорогу и обождать.
– Уступи мне дорогу, – сказал один.
– Вот ещё! Поди-ка ты, какой важный барин, – отвечал другой, – пяться назад, я первый взошёл на мост.
– Нет, брат, я гораздо постарше тебя годами, и мне уступить молокососу! Ни за что!

Тут оба, долго не думавши, столкнулись крепкими лбами, сцепились рогами и, упираясь тоненькими ножками в колоду, стали драться. Но колода была мокра: оба упрямца поскользнулись и полетели прямо в воду.
КОНЕЦ

Гусак і журавель. Ушинський К.



Гусак і журавель. Ушинський К. Поділитись з друзями: ISBN: 978-966-10-3617-7; Штрих-код: 004314; 2014 рік; 32 сторінки. Серія книг: «Читання — це справді цікаво!». Видавництво Богдан
Плаває гусак по ставку і голосно розмовляє сам з собою:- Який я, право, дивовижний птах! І ходжу я по землі, і плаваю по воді, і літаю по повітрю: немає іншої такої птиці на світі! Я всім птахам цар! Підслухав гусака журавель і каже йому:- Дурний ти птах, гусак! Ну, чи можеш ти плавати, як щука, бігати, як олень, або літати, як орел? Краще знати щось одне, та добре, ніж все, та погано. КІНЕЦЬ
























ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ЯБЛУНЬКИ (К. Ушинський)

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ЯБЛУНЬКИ                                                                                                       (К. Ушинський)

Росла у лісі дика яблунька; восени впало з неї кисле яблуко.
Пташки подзьобали яблуко, поклювали і зернятка. Одне тільки зернятко сховалося.                                                                                     
Зиму пролежало зернятко під снігом, а навесні, кили сонце пригріло землю, стала зернинка проростати: пустила вниз корінець, а вгору вигнала два зелені листочки.                      
З – поміж листочків вибігло стебельце з брунькою, а із бруньки, вгорі, вийшли листочки.                                                                                                                                              Брунька за брунькою, листочок за листочком,  гілочка за гілочкою – і років за п'ять  гарненька яблунька стояла на тому місці, де впало колись зернятко.                                
Прийшов у ліс садівник із заступом, побачив яблуньку й каже:    
  – Ось гарне деревце, мені воно стане у пригоді.                          
Затремтіла яблунька,  коли садівник став її викопувати, і думає:       
– Пропала  я зовсім!                                                                                 
Але садівник викопав яблуньку обережно, корінців не пошкодив, переніс її у садок і посадив у добру землю.                                                                  
Залишилася яблунька у садку. «Мабуть, я не звичне дерево, - думає вона, - коли мене з лісу у садок перенесли»…    
  На другий рік прийшов садівник з кривим  ножем і став яблуньку різати. Затремтіла яблунька й думає : «Ну, тепер вже я зовсім загинула!»
Зрізав садівник всю зелену верхівку деревця, залишив один пеньок, у розколину вставив садівник молодий паросток від садової яблуні; змастив рану замазкою і пішов геть.                                       
П'є гілочка соки міцної яблуньки і зростає швиденько :брунька за брунькою, листочок за листочком,  гілочка за гілочкою – і років за три зацвіла рожевими квітами .               
Облетіли біло – рожеві пелюстки, і на їх місці з'явилася  зав'язь, а до осені  поспіли яблука та не кислі, а солодкі і смачні.

Діти в гаю. Костянтин Ушинский






Діти в гаю. Костянтин Ушинский

Двоє дітей, брат і сестра, відправилися в школу.
Вони повинні були проходити повз прекрасний тінистий гай. На дорозі було пекуче й порошно, а в гаї прохолодно й весело.
- Знаєш що? - сказав брат сестрі. - У школу ми ще встигнемо. У школі тепер і задушливо й нудно, а в гаї, мабуть, дуже весело. Послухай, як кричать там пташки! А білок же, білок скільки стрибає по гілках! Чи не піти нам туди, сестра?
Сестрі сподобалася мова брата. Діти кинули абетки в траву, узялися за руки й зникли між зеленими кущами, під кучерявими берізками.
У гаю, точно, було весело й галасливо. Пташки перепурхували безупинно, співали й кричали; білки стрибали по гілках; комахи метушилися в траві.
Спершу діти побачили золотого жучка
- Пограй-но з нами, - сказали діти жукові
- Із задоволенням би, - відповідав жук, - але я не маю часу: я повинен добути собі обід
- Пограй з нами, - звернулись діти до жовтої волохатої бджоли
- Ніколи мені грати з вами, - відповідала бджілка, - мені потрібно збирати мед
- А ти чи пограєш із нами? - запитали діти в мурахи
Але мурасі ніколи було їх слухати: він тяг соломинку втроє більше себе й поспішав будувати своє хитромудре житло
Діти звернулися було до білки, пропонуючи їй також пограти з ними; але білка махнула пухнатим хвостом і відповідала, що вона повинна запастися горіхами на зиму
Голуб сказав:
- Ладную гніздо для своїх маленьких пташенят
Сіренький зайчик біг до струмка умити свою мордочку. Білій квітці суниці також ніколи було займатися дітьми. Вона користувалася прекрасною погодою й поспішала приготувати вчасно свою соковиту, смачну ягоду
Дітям стало нудно, тому що всі були зайняті своєю справою й ніхто не хотів грати з ними. Вони підбігли до струмка. Дзюркотячи по каменях, пробігав струмок через гай
- Тобі вже, точно, нема чого робити? - сказали йому діти. - Пограй же з нами!
- Як! Мені нема чого робити? - прожурчал сердито струмок. - Ах ви, ледачі діти! Подивитеся на мене: я працюю вдень і вночі й не знаю ні хвилини спокою. Хіба не я співаю для людей і тварин? Хто ж, крім мене, миє білизну, вертить мірошницькі колеса, носить човна й гасить пожежі? Тож, у мене стільки роботи, що голова йде навкруги! - додав струмок і прийнявся дзюрчати по каменях
Дітям стало ще нудніше, і вони подумали, що їм краще було б піти спочатку в школу, а потім вже, йдучи зі школи, зайти в гай. Але в цей самий час хлопчик примітив на зеленій гілці малюсіньку гарну малинівку. Вона сиділа, здавалося, дуже спокійно й від нема чого робити насвистувала превеселу пісеньку
- Агов ти, веселий заспівувала! - закричав малинівці хлопчик. - Тобі-то вже, здається, точно нема чого робити; пограй же з нами.
- Як, - просвистала скривджена малинівка, - мені нема чого робити? Так хіба я цілий день не ловила мошок, щоб нагодувати моїх крихіток? Я так утомилася, що не можу підняти крил; та й тепер заколисую пісенькою моїх милих дитинчат. А ви що робили сьогодні, маленькі лінивці? У школу не пішли, нічого не вивчили, бігаєте по гаю, так ще й заважаєте іншим справи робити. Ідіть-но краще, куди вас послали, і пам'ятайте, що тільки тому приємно відпочити й пограти, хто попрацював і зробив усе, що зобов'язаний був зробити.
Дітям стало соромно: вони пішли в школу й хоча прийшли пізно, але вчилися старанно.


Бджілки на розвідці. К. Ушинський

Бджілки на розвідці. К. Ушинський

Настала весна, сонце зігнало сніг з полів; у пожовклій торішній травичці з’явилися свіжі яскраво-зелені стеблинки; бруньки на деревах розгорталися і випускали молоденьке листячко.
От прокинулася й бджілка від свого зимового сну, прочистила очиці волохатими лапками, розбудила подруг, і виглянули вони у віконечко — дізнатися: чи зник уже сніг, і лід, і холодний північний вітер?
Бачать бджілки, що сонечко світить весело, що скрізь ясно й тепло; вибралися вони з вулика і полетіли до яблуньки:
— Чи нема в тебе, яблунько, чого-небудь для бідних бджілок? Ми цілу зиму голодували.
— Ні,— каже їм яблунька,— ви прилетіли занадто рано; мої квіти ще заховані в бруньках. Спитайте у вишні.
Полетіли бджілки до вишні:
— Люба вишенько! Чи нема в тебе квіточки для бідних бджілок?
Завітайте, любоньки, завтра — відповідає їм вишня,— сьогодні ще нема на мені жодної відкритої квіточки, а коли відкриються, я буду рада гостям.
Полетіли бджілки до тюльпана: заглянули в його яскраву голівку, та не було в ній ні запаху, ні меду.
Сумні та голодні бджілки хотіли вже додому повертатись, коли враз побачили під кущем маленьку темно-синю квіточку: це була фіалочка. Вона відкрила бджілкам свою чашечку, повну запашного солодкого соку. Наїлися, напилися бджілки і полетіли додому — радесенькі.

Чотири бажання К. Ушинський

Чотири бажання
К. Ушинський
Була зима. Дмитрик досхочу накатався на санчатах і на ковзанах, прибіг додому рожевий, веселий і каже батькові:
— Ой, як же весело взимку! Я хотів би, щоб завжди була зима.
— Запиши своє бажання в мою кишенькову книжечку, — сказав батько.
Дмитрик записав.
Прийшла весна. Дмитрик досхочу набігався за барвистими метеликами в зеленому лузі, нарвав квітів, прибіг до батька й говорить:
— Яка прекрасна весна! Я хотів би, щоб завжди була весна.
Батько знов витяг книжку і наказав Дмитрикові записати своє бажання.
Настало літо. Дмитрик із батьком пішли на сіножать. Весь довгий час розважався хлопчик: ловив рибу, збирав ягоди, перекидався в запашному сіні, а ввечері сказав батькові:
— Я хотів би, щоб літу й кінця не було!
І це Дмитрикове бажання було записано в ту саму книжечку.
Настала осінь. У садку збирали фрукти — рожеві яблука і жовті груші.
Дмитрик сказав батькові:
— Ось найкраща пора року!
Батько розкрив свою записну книжку й показав Дмитрикові, що він те саме казав і про весну, і про зиму, і про літо.

Зима. Костянтин Ушинський

Зима. Костянтин Ушинський

Зимою сонечко хоч і світить, але мало гріє. Воно не довго залишається на небі. Зимові дні набагато коротше літніх, а ночі довші. У Росії зими тривають довго і бувають іноді дуже холодні. Річки та озера замерзають так, що по льоду можна ходити і їздити. Земля покривається товстим шаром снігу. Сніг дуже корисний, тому що під ним і в сильні морози зберігаються непошкоджене насіння трав, квітів і хлібів. Без снігу насіння могло б вимерзнути .
Листя ще наприкінці осені опадає з дерев, і березовий або дубовий гай, тінистий влітку, до зими стає прозорим. На голому суччі замість листя звисають пластівці м'якого, білого снігу. Одні тільки ялини та сосни зелені й узимку. На них всю зиму залишаються зелені голки, або хвоїни. Дерева з хвоїнами замість листя називаються хвойними. Дерева, одягнені листям, - листяними.
Взимку набагато менше птахів в лісах і звірів на полях, а комахи зовсім зникають. Деякі з них гинуть, залишаючи яєчка, інші забираються глибоко в землю, як, наприклад, мурахи. Деякі комахи засинають на всю зиму і прокидаються тільки навесні, коли земля відтане. Багато птахів відлітають на зиму в теплі краї, іноді за тисячі верст. Ластівки, граки, дрозди, жайворонки, солов'ї покидають нас ще з осені. Дикі гуси, качки, лебеді ще з осені тягнуться по небу з півночі на південь довгими низками. Вони дуже добре відчувають, що чим південніше, тим тепліше, і шукають такі країни, де не буває зими. Таких птахів називають перелітними. Галки, ворони, сороки, тетерева, рябчики зимують з нами і тому називаються зимуючими. Залишаються також і горобці у своїх теплих гніздах; але і ті взимку стрибають не так весело, як влітку.
Звірі більшою частиною також ховаються на зиму в барлогу, нори і дупла дерев. Інші засинають на найхолоднішу пору, як, наприклад: їжак, ведмідь, байбак, бабак. Але білка не засинає, вона приберегла собі з осені гарний запас горіхів у дуплі дерева і гризе їх цілу зиму. Тварини, що засинають на зиму, називаються зимосплячими. Домашні тварини - коні, корови і вівці - загинули б взимку від голоду і холоду, якби людина не збудувала для них теплих хлівів та стаєнь і не приготувала сіна та вівса.
При настанні зими людина намагається влаштуватися по-зимовому. Вона вставляє подвійні рами у вікна, сильно топить печі, надягає теплий одяг, ховає колісні екіпажі до весни і висуває з сараю сани. Зимова дорога набагато легша літньої, і тому взимку по всіх дорогах тягнуться великі обози з різними важкими товарами. Поштова трійка весело біжить, гримаючи дзвіночком; навіть сільська шкапа - й та взимку додає кроку. Сани легко, зі скрипом, ковзають по снігу. Польові роботи припиняються ще восени. Але селяни без роботи не залишаються і взимку. Коли вони перемолотять хліб, то йдуть на заробітки: наймаються на фабрики або пускаються у візництво. Жінки взимку прядуть і тчуть. Ось чому селяни так весело поплескують рукавицями, коли перший сніг закриє купини і калюжі і ляже гладким первопутком. Хлопчаки теж раді першому снігу. Прийшла для них пора грати в сніжки, ліпити баб, кататися на санчатах і на ковзанах. Свічок у будинках і лучин в хатах горить взимку набагато більше, ніж влітку.
Весело взимку, особливо коли сонечко світить яскраво, на сніжних полях блищать мільйони іскор, а дерева ніби прибрані дорогим кришталем. Але весело взимку тільки тому, у кого є теплий дім і теплий одяг, хто в сильну холоднечу може сидіти вдома перед яскраво палаючим вогником печі і спокійно чекати ситної вечері і теплого ліжка. Але яке бідному, сивому старому, жебраку? Незважаючи на холоднечу, має він тягатися під вікнами і заради Христа випрошувати собі шматка хліба. На старому немає теплого кожуха, постоли його худі, сіряк весь в дірках; голос його тремтить від старості і холоду, очі сльозяться, руки і ноги трусяться. Не добре і хлопчикові, який веде сліпого старого; бідолаха перескакує з ноги на ногу, дме собі в закляклі пальці, а сильний холод вичавлює в нього сльози з очей. Пустіть їх обігрітися, нагодуйте і подайте їм що можете. Краще відмовитися від нової іграшки або яких-небудь солодощів і подати милостиню бідному.
Але не завжди ж взимку світлі дні: бувають і завірюхи. Коли підніметься хуртовина, то сильний вітер несе пластівці снігу і, свистячи і завиваючи, крутить його у повітрі. Іноді в заметіль нічого не видно, в десяти кроках не можна розрізнити людини, і немає нічого легше, як збитися з дороги в таку негоду. Не біда ще, якщо немає сильного морозу і мандрівник встигне забитися в замет снігу, - під снігом тепло. Але якщо хуртовина і мороз, тоді не складно й замерзнути. Як відрадно в таку погоду дістатися до села. Хоча його і занесло снігом, хоча хати в ньому чорні, але зате в них тепло. Добрий селянин радо зустрічає змерзлого, несподіваного гостя і пригощає його чим Бог послав. У нас нерідко взимку замерзають бідні люди або відморожують собі носи, вуха, руки і ноги. Найсильніші тріскучі морози бувають зазвичай посеред зими, близько Хрещення, тому їх і називають водохресними. Великі морози тріскучими називають тому, що від них іноді лопаються і тріщать колоди в стінах будинків. В такий холод, кажуть, навіть птахи замерзають у повітрі і падають на землю. Зиму, в якій багато буває сильних морозів, селяни звуть лютою, тобто дуже злою.

Ушинський Констянтин.ВИТІВКИ СТАРОЇ ЗИМИ


КОСТЯНТИН УШИНСЬКИЙ


Костянтин Ушинський відомий насамперед як видатний педагог. Його дитинство й гімназійні роки минули в Україні. Після закінчення Московського університету він працював викладачем.
Костянтин Дмитрович був переконаний, що, навчаючись за нудними й незрозумілими підручниками, діти не можуть здобути ґрунтовних знань. А тому вирішив створити для них новікнижки. Так з’явилися «Рідне слово» й «Дитячий світ». Є в цих підручниках і казки - записані від оповідачів та складені самим автором.
Дитячі твори Ушинського відкривають великі й маленькі таємниці світу. Про витівки старої зими, про те, як сорочка в полі виросла, про Лисицю Патрикіївну та багато іншого ти зможеш прочитати в його книжці «Дітям».

ВИТІВКИ СТАРОЇ ЗИМИ

Розізлилася бабуся-зима: задумала вона всяке дихання зі світу зжити. Передусім почала до птахів добиратися: набридли їй вони своїм криком і цвіріньканням.
Повіяла зима холодом, позривала листя з лісів і дібров і порозкидала його по дорогах. Немає куди птахам подітися: почали вони збиратися в зграйки, думоньку думати. Зібралися, покричали й полетіли за високі гори, за сині моря, в теплі краї. Зостався горобець, та й той під стріху забився.
Бачить зима, що птахів їй не догнати: накинулася на звірів. Запорошила снігом поле, завалила кучугурами ліси; одягла дерева в крижану кору і посилає мороз за морозом. Ідуть морози, один одного зліший, з ялини на ялину перестрибують, потріскують та виляскують, звірів лякають. Не злякалися звірі: в одних кожухи теплі, інші по глибоких норах поховалися; білка в дуплі горішки гризе; ведмідь у барлозі лапу ссе; зайчик стрибаючи гріється; а коники, корівки, овечки давним-давно у теплих хлівах готове сіно жують, тепле пійло п’ють.
Ще дужче лютує зима — до риби добирається; посилає мороз за морозом, один за одного лютіший.
Морозенки жваво біжать, молоточками дзвінко постукують; без клинків1, без підклинців по озерах, по річках мости будують. Позамерзали ріки й озера, та тільки зверху; а риба вся на глибину пішла; під крижаним дахом їй ще тепліше.
1 Клинок, клин — тут: загострений з одного кінця шматок дерева або металу.
 «Ну, стривай же, — думає зима, — дошкулю я людям», — і посилає мороз за морозом, один одного лютіший. Затягли морози візерунками шибки у вікнах; стугонять1 і в стіни, і в двері так, що колоди тріскаються. А люди затопили в грубах, печуть собі млинці гарячі та над зимою підсміюються. Трапиться кому по дрова в ліс їхати, одягне він кожуха, рукавиці теплі, взує валянки та як візьметься сокирою махати, то аж піт проймає. По дорогах, наче зимі на сміх, валки2 потяглися; від коней пара стовпом підіймається; візники ногами притупують, рукавицями поляскують, плечима пересмикують, морозці похвалюють.
Найприкріше було зимі, що навіть малеча і та її не боїться! Ковзається собі на ковзанах та на санках, у сніжки грається, баб ліпить, гори будує, водою поливає та ще мороз кличе: «Прийди лишень підсоби!» Вщипне зима зі злості одного хлопчика за вухо, другого за носа, навіть побіліють; а хлопчик ухопить снігу, давай терти, — і запалає в нього обличчя немовби вогонь.
Бачить зима, що нічим їй не взяти: заплакала від злості. Із стріх зимові сльози закапали... видно, весна недалеко!
Переклад Івана Сподаренка
• Поділи казку на частини.
• Виразно прочитай ті частини тексту, які відповідають малюнкам (с. 65). Зверни увагу на велику кількість дієслів. З якою метою автор їх уживає?
• За змістом останнього речення прочитанного твору складіть нову казку.
1 Стугоніти — стукати, ударяючи по чомусь; утворювати тривалий шум.
2 Валка — тут: група запряжених кіньми возів, які рухаються один за одним.

Повтори і пригадай
• Пригадай прочитані казки зарубіжних письменників. Назви казку, у якій невміння тримати язика на
припоні призвело до втрати дружби.
• Яка казка закінчується докором людям: Ніхто й не подумав про квітку, яка найбільше від усіх любила бідну пташку і так хотіла її втішити? Хто автор цієї казки?
• Прочитай кінцівку з казки Пушкіна «Про золотого півника». Чи можна так закінчити казки Топеліуса, Андерсена, братів Грімм? Доведи свою думку.
«Казка — вигадка, проте щось тут, браття, не пусте!»
• Поміркуй, чому одні казки веселі, а інші — сумні. Наведи приклади казок, які вважаєш веселими, і тих, що видаються тобі сумними.