Показ дописів із міткою орфоепія. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою орфоепія. Показати всі дописи

вівторок, 2 грудня 2014 р.

ВИМОВА СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ

ВИМОВА СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ

Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:
1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляеться [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: система, дипломатичний, фізика, цивільний, риторика, шифр, ратифікація, режим.
Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою.
Правильно Неправильно
[ідеиал'но] - ідеально идеально [ідейа] - ідея идея
2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): корупція, доручення, документ, популяризація.
3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]:
[теинден'ц'ійа] - тенденція; [пеир'іодиезац'ійа] - періодизація; [сеиртиеф'ікат] - сертифікат.


ВИМОВА ЗВУКОСПОЛУЧЕНЬ

ВИМОВА ЗВУКОСПОЛУЧЕНЬ


1. Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:
1) -ться вимовляється як [ц': а]:
[лиестуйец': а] - орфографічно листується; [учац': а] -учаться; [гн'івайуц': а] - гніваються; [обуриец': а] - обуриться;
2) -шся вимовляється як [с': а]:
[зв'ітуйес': а] - звішуєшся; [в'ітайес': а] - вітаєшся; [розписуйес': а] - розписуєшся;
3) -жся вимовляється як [з'с'а]:
[зваз'с'а] - зважся;
[не" ур'із'с'а] - не вріжся;
4) -чся вимовляється як [ц': а]:
[неи морбц': а] - не морочся;
5) -жці вимовляється як [з'ц'і]:
[крисвор'і'з'ц'і] - Криворіжжі; [запороз'ц'і] - запорожці.
2. Групи приголосних, що з'являються у словах унаслідок словотворення, спрощуються:
проїзд + н(ий) ■> [пройізний] - проїзний; контраст + н(ий) -> [контрасни'й] - контрастний; баласт + н(ий) -> [баласнисй] - баластний.
Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [ш'існад'ц'ат'] - шістнадцять; [ш'іс: от] - шістсот; [ш'іздеис,ат] - шістдесят; [преизиеден,с,кисй] - президентський; [агенство] - агентство; [інтеил'іген,с'кий] - інтелігентський.
Увага!
У словах [пеистлйвий], [хвастливий], [виепускнйй] спрощення не відбувається у вимові й не передається на письмі. Також ніколи не спрощується звукосполучення [здр], [спр], [стр]:
[здружйтивс'а] - здружитися;
[здрауниец'а] - здравниця;
[сприеймати] - сприймати;
[спрац'увативс'а] - спрацюватися;
[страйкувати] - страйкувати;
[страховий] - страховий.


ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко:
[народ] - народ; [наказ] - наказ; [чиемдуж] - чимдуж; [надто] - надто; [дбв'ідка] - довідка.
Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляєтеся як [х]:
[лехко] -легко; [н'іхт'і] - нігті; [к'іхт'і] - кігті.
2. Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко:
[проз'ба] - орфографічно просьба; [вогзал] - вокзал; [бород'ба] - боротьба.
3. Оглушуються прийменник і префікс з перед глухими приголосними:
[с тобойу] - орфографічно з тобою; [сказати] - сказати.
4. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення):
[розписка] і [роспйска] - розписка;
[беизпомиелкбвий] і [беиспомиелковий] - безпомилковий.
5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [г], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо:
[с'ім] - сім; [вели'ч] - велич; [пиш^ш] - пишеш; [позичте"] - позичте; [с'м'іх] - сміх.
Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ний] - вітальний; [б*іограф'ійа] - біографія; [ш'іс'т'] - шість; [хвід] -хід;
[к'ілограм] - кілограм.
Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж': а] - роздоріжжя; [р'іч*: у] -річчю.
6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Приголосний звук [г] вимовляється у власне українських словах, а також зукра-їнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів з літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [ґ], подано в "Українському орфографічному словнику", яким варто послуговуватися, оскільки звук ґ вживається не лише відповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова:
ґазда
ґанок
ґатунок
ґречність
ґрунт
ґрунтово-кліматичний ґрунтознавство ґрунтуватися ґрасувати (розчищати)
ґаздувати
ґрати
ґречний
ґречно
ґрунтовий
ґрунтозахисний
ґрунтообробний
ґудзик
7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]:
[дзвониек] - орфографічно дзвоник; [присуджувати] - присуджувати; [в'ідр'адже"н': а] - відрядження; [нагородже"н': а] - нагородження.
Роздільна вимова цих звуків [д]~[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня:
[в'ід-зиевати] - орфографічно відзивати;
[п'ід-зв'їтний] - підзвітний;
[п'ід-жеину] - піджену
8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко:
[майбут'н'е] - орфографічно майбутнє; [п' іс'н'а] -пісня; [горд'іс'т'] - гордість.

ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ


Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, план, гарантійний витяг ,видавець, мудрість
В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:
1. Голосні [а], [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно:
[знати] - знати;
[пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність; [зв'ітувіти] - звітувати.
2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]:
[тоуму] - тому; [зоузул'а] - зозуля; [гоулубка] - голубка.
3. Звуки [е], [и] в нснаголошеній позиції вимовляються нечітко:
[е] - з наближенням до [и] [ме"та] - мета; [ре"агувати] - реагувати; [вантажеин': а] - вантаження.
[и]-з наближенням до [е] [висдаток] - видаток; [обвиенувачеин': а] - обвинувачення; [си*сте"матичний] - систематичний.
Пам'ятайте! Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці ненаголошеного [о]: [мажоритарна] -мажоритарна.


Орфоепічні норми. Фонематичні помилки. Фонетичні помилки

Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, що закріплюються в процесі суспільної комунікації.
Розрізняють різні типи норм: орфоепічні, граматичні, орфографічні, лексичні, синтаксичні, стилістичні, пунктуаційні, акцентуаційні.
Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звукосполучень та наголошування слів.
Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед виділяються фонематичні та фонологічні.
Фонематичні помилки - це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад: вимова с замість |з| везти - вести казка - каска
вимова т замість д
родовий - ротовий гадка - гатка привід - привіт
Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї із фонем, наприклад:
Правильно Неправильно
плутати путати
плутаю путаю
плутають путають
Дуже часто у мовленні замість фонеми |ф| вживають поєднання фонем |хв|, а замість |хв| - фонему |ф|:
Правильно Неправильно
факт хвакт
фарба хварба
фах хвах
фахівець хвахівець
феномен хвеномен
форматний хворматний
функціонувати хвункціонувати
хвала фала
хвороба фороба
Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад:вимова Іл'І замість /л/
лекція -лекція телеграма - телеграма
вимова [і] замість [и] у словах іншомовного походження
директор - діректор тираж - тіраж симпозіум - сімпозіум циркулярний - ціркулярний


ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

ВИМОВА ЗВУКОСПОЛУЧЕНЬ

ВИМОВА СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ


Наголос у словах. Акцентуаційні норми

Погрібний М. І. Українська літературна вимова

Орфоепічний словник. Погрібний М.І. К.: Рад. шк. ,1986. - 118 с.




Орфоепічний словник. Погрібний М.І. К.: Рад. шк. ,1986. - 118 с.



Орфоепічний словник. Погрібний М.І. К.: Рад. шк. ,1986. - 118 с. 

Слова подано в початковій формі й розміщено за алфавітом. Реєстр словника містить насамперед ті слова, написання яких не відповідає літературній вимові. Додаткові форми змінюваних слів наводяться в такому вигляді, щоб вони відбивали випадки уподібнення і спрощення в групах приголосних, зміну місця наголосу, чергування, випадіння і подвоєння звуків. Подаються також деякі літературні форми, що інакше творяться або мають відмінні фонетичні варіанти в діалектних групах.

Орфоепічний словник. Погрібний М.І. К.: Рад. шк. ,1986. - 118 с. 















Наголос у словах. Акцентуаційні норми

З орфоепічними нормами тісно пов'язані акцентуаційні, що визначають правильне наголошування слів.
В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова і змінювати своє місце в одно-кореневих словах або у формах одного й того ж слова: збитки-збитковий, приймальня - прийми, будувати - будую, багаж - багажем.
Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного мовлення.
Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми.

Правильна, красива вимова значною мірою залежить від наголошення слів.
Особливістю українського мовлення є переміщення наголосу в іменниках першої відміни множини на закінчення. Наприклад: книжка — книжки, книжками, книжкам; вітер — вітри, вітрами, вітрам тощо.

Отже, у формах однини наголос переважно постійний, у формах множини він переноситься з основи на закінчення.
В українській мові існує значна група власних географічних назв із суфіксами -щин-, -чин-, у яких треба звернути увагу на вимову, наприклад:
Київщина - (бо Київ) Полтавщина - (бо Полтава) Харківщина - (бо Харків) Донеччина - (бо Донецьк) Слід запам'ятати наголошення особових форм дієслова бути: буду, будеш, будуть, буде, будемо..., була, було, були.
Правильним є наголошення кінцевого складу у дієсловах типу: нести, вести, везти та ін. Наприклад: нести -принести, пронести, занести, піднести, внести... (а не принести, занести...).
Слід звернути увагу і на віддієслівні іменники середнього роду на (-ання), вони наголошуються на тому складі, що й в інфінітиві.

Наприклад:
читати - читання тесати - тесання
писати - писання пізнати - пізнання
питати - питання завдати - завдання
надбати - надбання признати - признання

Неправильною є вимова: завдання, читання, писання,

Однаково наголошуються словосполучення (квартали будинків і
квартали року). 
квартал.

Важливо розрізняти наголошення слів статут (зведення правил, що визначають завдання, структуру, функції та порядок діяльності якої-небудь установи, організації і т. ін.) і статус (у міжнародному праві- становище, стан).

Пам'ятаймо і про наголошення таких часто вживаних іншомовних слів: діалог, каталог, монолог, міліметр, сантиметр, кілометр, демократія, бюрократія, аристократія.

Примітка.Окрім словесного, велике значення має логічний наголос. Цепосилення наголосу на певному слові чи складі для увиразнення висловленого за допомогою голосу. 

Наголос в українській мові може змінювати лексичне значення слова: кредит - кредит, замазка - замазка, замок - замок, заняття - заняття, дорога - дорога та ін. Одне й те саме слово в різних наголошених позиціях означає й різні поняття. Такі слова називають омографами.

Наприклад: Дорога додому; Дорога серцю пісня; Заняття до душі; Заняття з ділового мовлення.

Запам'ятайте!
Слово просити вживається з двома наголосами: прошу-у значенні "звертаюся з проханням, клопочу"; прошу - у значенні "запрошую, будь ласка".

Часто наголос виражає граматичне значення слів, книжки (одн.)- книжки (мн.), сестри (одн.) - сестри (мн.), вікна (одн.) - вікна (мн.).
Наприклад: Він не знайшов потрібної книжки; До кіоску завезли книжки.

У різних говірках української мови є відхилення від літературної норми у вживанні наголосу. Так, у говорах південно-західного наріччя спостерігаються певні особливості у вимові: було, принести, підемо, батько.

Система наголосу сучасної української літературної мови сформувалася переважно на південно-східній діалектній основі. Вона стабілізувалася, і лише незначна група слів має два наголоси: мабуть, позов, алфавіт, святвечір, доглядач та ін.


Літературна норма усного мовлення вимагає від культурної людини уміння правильно ставити наголос у кожному слові. Для цього треба користуватися орфографічним (орфоепічним) словником.


Про правильний наголос






Правильний наголос у словах 2






Погрібний М. І. Словник наголосів української літературної мови. - Київ: Радянська школа, 1959. - 602 с.



Орфоепічний словник. Погрібний М.І. К.: Рад. шк. ,1986. - 118 с.




Погрібний М. І. Словник наголосів української літературної мови. - Київ: Радянська школа, 1959. - 602 с.


Погрібний М. І. Словник наголосів української літературної мови. - Київ: Радянська школа, 1959. - 602 с.

Правильність усної мови визначається насамперед правильною вимовою звуків слова і правильним наголосом, а також правильним інтонуванням речення. Помилки в усній публічній мові не тільки утруднюють розуміння висловленого, але й заважають поширенню й усталенню норм літературної мови. Цей словник є першою спробою охопити і зафіксувати літературне наголошення в усіх уживаних словах, у багатьох формах слів та в окремих словосполученнях. Крім широко відомої лексики, словник відбиває обмежену кількість спеціальної термінології.


















Орфоепія


Літературна наша мова виділилася вже в сталі форми, а тому ми мусимо навчатися не якоїсь говіркової мови, але мови всеукраїнської, цебто літературної. 
                                    (І. Огієнко)
Орфоепія — розділ науки про мову, який вивчає систему правил, що визначають єдину вимову, властиву літературній мові.
Норми літературної вимови голосних і приголосних звуків у різних позиціях, вимова звуків і звукосполучень, окремих слів та граматичних форм, зміна якості звуків у залежності від наголосу або сусідства з іншими звуками —усе це включає поняття орфоепія.
Літературна вимова — нормалізована вимова освічених людей без діалектних або індивідуальних рис. Норми літературної вимови обов'язкові для всіх. Тому в наш час — час активного суспільного життя — удосконаленню вимовних норм і оволодінню ними приділяється велика увага.

Правильна, красива вимова значною мірою залежить від наголошення слів.

Погрібний М. І. Українська літературна вимова

Погрібний М. І. Українська літературна вимова Дніпропетровськ: Трансформ, 1992. — 25 с (завантажити)


Погрібний М. І. Українська літературна вимова. - Дніпропетровськ: Трансформ, 1992. — 25 с.

Навчальний посібник з комплектом платівок або аудіокасет, розрахований на вчителів, студентів, учнів старших класів, лекторів, дикторів, журналістів телебачення та радіомовлення, на всіх, хто цікавиться питаннями культури усного мовлення.

Микола Іванович Погрібний — лексикограф, автор «Словника наголосів» та «Орфоепічного словника» української мови.

Навчальний посібник з комплектом аудіокасет (переведених у формат OGG).

У звуковому посібникові викладено літературні норми вимови всіх голосних і приголосних звуків та звукосполучень, діалектні відмінності їх вимови, а також долучено вправи на закріплення нормативної лексики.

Касета 1.
Бік 1.
Передмова. Голосні.
Звук а 10.46.
Звук о 5.50.
Звук у 2.27.
Звук е 3.18.
Звук и 5.47.
Звук і 3.57.
Бік 2.
Приголосні. Дзвінкі 9.24.
Дзвінкі у префіксах і прийменниках 5.58.
Префікс і прийменник з 2.09.
Звук з у роз-, без, через 3.55.
Звук дж 7.30.

Касета 2.
Бік 1.
Звук дз 1.42.
Губні 5.30.
Звук в 5.55.
Звук ф 7.11.
Шиплячі звуки 7.02.
Бік 2.
Звук р 9.10.
Звук л 8.05.
Звук ц 8.23.

Касета 3.
Бік 1.
г, к, х. перед и, е 10.14.
звук ґ 5.33.
Зубні 3.05.
Асиміляція приголосних 7.52.
Звук дь, ть 5.15.
Бік 2.
Асиміляція щодо м'якості 11.12.
Спрощення в групах 3.75.
Сполучення чн 3.07.
Деякі граматичні форми 4.50.


Микола Погрібний. Українська літературна вимова (Аудіокнига)







Навчальний посiбник з комплектом платiвок або аудiокасет, розрахованний на вчителiв, студентiв, учнiв старших класiв, лекторiв, дикторiв, журналiстiв телебачения та радiомовления, на всiх, хто цiкавиться питаниями культури усного мовления. 

Зміст:

01 - Передмова. Голоснi. Звук А 
02 - Звук О 
03 - Звук У 
04 - Звук Е 
05 - Звук И 
06 - Звук I 
07 - Приголоснi. Дзвiнкi 
08 - Дзвiнкi у префiксах i прийменниках 
09 - Префiкс и прийменник З 
10 - Звук З у роз-, без, через 
11 - Звук ДЖ 
12 - Звук ДЗ 
13 - Губнi 
14 - Звук В 
15 - Звук Ф 
16 - Шиплячi звуки 
17 - Звук Р 
18 - Звук Л 
19 - Звук Ц 
20 - Г, К, Х перед И, Е 
21 - Звук Г 
22 - Зубнi 
23 - Асимiляцiя приголосних 
24 - Звуки ДЬ, ТЬ 
25 - Асимiляцiя щодо м'якости 
26 - Спрощення в групах приголосних 
27 - Сполучення ЧН 
28 - Деякi граматичнi форми

Читає: Микола Погрібний

Джерело:
© «Трансформ», 1992
© «Аудіокнига.UA», 2014