Пелюстка і квітка (В. Сухомлинський)

На грядочці виросла гарна квітка жоржини. Біла, як мармур, духмяна. Літають над нею бджоли й джмелі, беруть нектар.
  У квітці сорок дві пелюстки. І ось одна з них загордилася:
  – Я найкраща. Без мене і квітка не квітка. Я найголовніша. Ось візьму й піду – що мені?
  Напружилася, вилізла з квітки, скочила на землю. Сіла в кущі шипшини й дивиться, – що ж квітка робитиме? А квітка байдужки собі, усміхається сонцю, згукує до себе бджіл і джмелів.
  Пішла собі Пелюстка. Аж зустрічає Мурав-лика.
  – Ти хто? – питає Муравлик.
  – Я Пелюстка. Найкраща. Найголовніша. Без мене квітка не квітка.
  – Пелюстка? Знаю пелюстку я в квітці, а на двох тоненьких лапках не знаю.
  Ходила Пелюстка, ходила до вечора й засохла. А квітка цвіте.
  Ось така, бачте, казка. Квітка і без однієї пелюстки квітка. А пелюстка без квітки – ніщо.