Держа́вний пра́пор Украї́ни

Вексилологія, або прапорознавство (від лат. vexillum — прапор та гр. λόγος – вчення, слово, наука) вивчає прапори, стяги, знамена, хоругви, бунчуки, вимпели, штандарти та інші вексиліуми як історичні пам’ятки, досліджує їхній символічний зміст, а також розвиває на науковому рівні основи їх теоретичного і практичного застосування у сучасних умовах.

Держа́вний пра́пор Украї́ни — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Співвідношення ширини прапора до його довжини 2:3^[1].

Прапор України

На формування прапорництва на українських землях важливий вплив справили як традиції Візантії, Центральної Європи, Скандинавії, так і східна практика використання бунчуків — прикріплених до древка кінських хвостів. Про вживання стягів у Київській Русі маємо згадки у писемних та іконографічних джерелах. Переважно це були трикутні клиноподібні прапорці з релігійною символікою.

 

Давні хроніки та літописи досить часто подають відомості про використання різних прапорів Скажімо, Я. Длуґош описує під 1209 р. епізод, коли русини у бою біля Галича захопили польську хоругву, підняли її вгору, а поляків, що збіглися до неї, знищили. Галицько-Волинський літопис повідомляє про облогу в 1229 р. Данилом і Васильком Романовичами разом із Конрадом Мазовецьким польського міста Каліша, коли міщани дорікали Конрадові: “Якщо руська хоругва стане на заборолах, то кому честь учиниш? Чи не обом Романовичам?” Після придушення смути в Галичі у 1238 р. Данило на знак перемоги поставив на Німецьких воротах свою хоругву. На печатці короля Юрія з документу в 1316 р. (вважається, що це печатка Юрія Львовича) маємо типове для тогочасних європейських володарських печаток зображення — вершник на коні в одній руці тримає щит з гербом, в іншій — спис з прикріпленим прямокутним прапорцем з трьома косицями. Про прапор “Львівського королівства” середини ХІV ст. повідомляють т. зв. “Книга знань” і тогочасні південноєвропейські портолани (морські компасні карти), хоча ці джерела потребують доволі критичної оцінки. 

Жовтий (золотий) і синій кольори використовувалися на гербі Руського королівства 14 століття. 

Прапор Галицько-Волинського Князівства

Першим джерелом, яке містить докладні описи хоругв українських земель, полки яких брали участь у Ґрюнвальдській битві 1410 року, є згадувана вище хроніка Я. Длуґоша. Її відомості підтверджуються надалі низкою інших згадок, що свідчить про стабілізацію в цей час символіки адміністративно-територіальних утворень. Із розвитком від ХІV ст. місцевого самоврядування на основах Магдебурзького права поширюється використання міських і цехових прапорів (описи деяких з них навіть фіксувалися у королівських привілеях). Окремо слід виділити функціонування церковно-процесійних і поховальних хоругв.

Жовті та сині кольори також вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу. 

Реконструкція хоругви Перемишльської землі у битві під Грюнвальдом.

Реконструкція штандарту Львівської землі з Грюнвальдської битви

Значний вплив на українське мілітарне прапорництво справив розвиток козаччини. Наймаючи козаків для воєнних походів, монархи перш за все дарували їм клейноди, серед них і прапори (далі П.), що трактувалися як знаки визнання особливих бойових заслуг. Так, наприкінці ХVІ ст. запорізькі козаки отримали хоругви від імператора Священної Римської імперії Рудольфа ІІ, цісаря Максиміліана, семигородського князя, а пізніше — від польських королів, московських царів, турецьких султанів. Під час національно-визвольної війни козацьке військо використовувало П. різного забарвлення із зображенням зірок, хрестів, місяців, гетьманських або земельних гербів. Історичні джерела подають різні види гетьманських П., а до числа гетьманських клейнодів належав також бунчук.

Від другої половини ХVІІ ст. з утвердженням в Гетьманщині сотенно-полкового устрою використовувалися полкові, сотенні, курінні та інші корогви (великий полковий П.), знамена й значки (малий П.). Ордером гетьмана Кирила Розумовського у 1755 р. було уніфіковано порядок зображень елементів на сотенних і полкових П. — з лицевого боку фігурував національний герб (козак з мушкетом), а з іншого — знак відповідної сотні чи полку.

У 18 столітті козацькі прапори Війська Запорозького часто вироблялися з синього полотнища із лицарем у золотих чи червлених шатах, із золотим орнаментом та арматурою. 

Прапор Сенчанської сотні Лубенського полку

Традиційний мотив полкових прапорів Гетьманщини

Формування поняття “національних кольорів” і затвердження національних чи державних П. для більшості сучасних держав припадає лише на ХІХ—ХХ ст. В основному поява таких символів тісно пов’язана з національно-визвольними рухами. Вибір самих знаків індивідуальний в кожному окремому випадку — іноді з апеляцією до історичної традиції давніх форм державності, іноді за основу беруться геральдичні символи політично найактивнішого регіону, іноді на це впливають певні культурні, політичні, релігійні чи природні особливості.

Утвердження як українських національних барв у сучасному значенні синьо-жовтого кольорового сполучення, сформованого на традиції символіки Руського королівства (Галицько-Волинської держави) ХІV ст., датується 1848 р. і пов’язане з українським національним відродженням у Галичині. Поступово це поняття поширюється на Закарпаття, адміністративно підпорядковане угорській частині імперії Габсбургів, а з початком масової еміграції українців наприкінці ХІХ ст. за океан — і на поселення в Америці. На українських землях, що входили до складу Російської імперії, де українофільський рух переслідувався царським режимом, національні кольори почали утверджуватися лише після революції 1905 р. у середовищі свідоміших верств населення. Полеміка про національні символи, що розгорнулася на сторінках львівських і київських часописів у 1911—1913 рр., підтвердила відповідність барв історичним традиціям та їхню акцептацію в різних регіонах.

1848 року українці Галичини використовували синьо-жовтий стяг як національний прапор.

Національний прапор українців (1848)

Варіант національного прапора з 1848 р.

Варіант національного прапора з 1848 р.

Поштівка, випущена в м. Броди в 1902 р.

Після повалення самодержавства в Росії в лютому 1917 р. остаточне загальноукраїнське визнання П. засвідчило його масове використання не лише на українських землях, але й скрізь, де українці проживали і провадили активне громадське життя. Поширилося популярне трактування колористики, яке мало асоціативний характер: синє небо і жовтий лан пшениці. 

На виданих 1917 р. в Петрограді поштівках авторства О. Литвиненка подано блакитно-жовті прапори[4].

Поштівка "Герб славного війська Запорозького", Петроград, 1917 р.

Цікаво, що в кінці року в цьому ж видавництві вийшла поштівка Б. Шіппіха "Згинуть наші воріженьки", на якій був жовто-блакитний прапор.

Поштівка "Гинуть наші воріженьки", Київ, 1917 р.

Натомість на виданому в той же час плакаті "1917" маємо синьо-жовтий.

Плакат, Київ, 1917 р.

Подібний різнобій 1917 р. є й із прапорами військових підрозділів.

П. набув загальнонаціонального визнання, зберігши форму та отримавши новий зміст, а також дістав і юридичне затвердження у різних формах:

— 27 (14 за ст. ст.) січня 1918 р. Центральна Рада законодавчо схвалила блакитно-жовті П. для військового та торговельного флотів УНР; 

Військово-морський прапор УНР в 1918 р.

 Враховуючи, що Україна – морська держава, 29грудня 1917 р. Генеральний Секретаріат вирішив внести на розгляд Центральної Ради проект тимчасового закону про флот УНР. Він, зокрема, передбачав, що військово-морським прапором стане синьо-жовте полотнище, у верхньому куті якого «крижі» розміщено «історичний золотий трезубець з хрестом і білим внутрішнім полем в ньому. Комісія Малої Ради домоглася усунення хреста. Тоді Морська Рада і українські військові моряки поставили ультиматум і заявили, що без тризуба з хрестом на синьо-жовтому прапорі не вийдуть в море. 18січня 1918 р. комісія поступилася і затвердила військово – морський синьо-жовтий прапор з тризубом і хрестом. Прапором «торговельного» флоту став синьо-жовтий прапор без тризуба.

"...2. Прапором української військової фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах. В кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому.
3. Прапором Української торговельної фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах"

  Наказ про оголошення тимчасового закону про фльоту Народної Української Республіки. 13 березня 1918 р. № 8. // Вістник Ради Народних Міністрів УНР (Київ). – 1918. – № 16 (7 квітня). – С. 1.

— 16 липня 1918 р. гетьман Скоропадський затвердив новий воєнно-морський П. Української Держави (з національними кольорами у крижі); 

Новий прапор військового флоту, затверджений П. Скоропадським 16 липня 1918 р.

  

16 липня 1918 р. гетьман затвердив малюнок нового військового прапора Української держави, оголошений наказом по морському відомству від 18 липня за ч. 192/44:
"Білий прапор з рівним синім хрестом, який ділить прапор на 4 рівних частини. Ширина хреста 1/11 всієї довжини прапору. Відступивши на 1/8 ширини хреста проходить коло нього такої ж ширини (теж 1/8 ширини хреста) синя смужка, крім тих його боків, які прилягають до крижа.
В крижі ж теж відступивши на 1/8 ширини хреста від його боків міститься національний прапор Держави (складений з блакитної і жовтої горизонтальних смуг), в центрі якого міститься золота печатка Св. Володимира такої ж ширини як хрест і в 1½ раза вища своєї ширини. Прапор шиється з матерії відповідного кольору, а печатка малюється бронзовою фарбою"

 Морський прапор // Відродження (Київ). – 1918. – Ч. 89 (18 (5) липня). – С. 3.

— 13 листопада 1918 р. прийнято синьо-жовтий державний прапор ЗУНР; 

 У листопадi 1918 р. почалася нацiонально-визвольна боротьба на Захiднiй Українi.

На засіданні Національної Ради 13 листопада прийнято Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-угорської монархії, яким проголошено Захiдно-Українську Народну Республiку, а також затверджено її символи:
"Артикул V. Герб і прапор:
Гербом Західно-Української Народної Республики є: золотий лев на синiм полi, обернений у свою праву сторону. Державний прапор є синьо-жовтий. Державна печать має довкола гербу напись: Західно-Українська Народна Республика"[10].



14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади, а 19 грудня Директорія урочисто в’їхала до Києва й Українську Народну Республіку було відновлено.
Для Армії УНР робилися спроби усталення типових дивізійних прапорів, які мали малинове полотнище, обшите золотою бахромою, у крижі нашивалися або малювалися блакитна й жовта смуги з Тризубом, з одного боку був напис "У.Н.Р." і назва дивізії, з другого – "За визволення України".
Як приклад можна навести бойовий прапор 3-ї Залізної стрілецької дивізії армії УНР (малиновий із блакитно-жовтим у крижі), що тепер зберігається у Центральному музеї Збройних Сил України

Прапор 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, 1919 р.

 

 

Прапори для Дієвої армії УНР, наказ від 30 липня 1919 р.

 

Командні хоругви Галицької армії, наказ від 22 серпня 1919 р.

 

— 15 березня 1939 р. Перший Сейм Карпатської України затвердив синьо-жовтий прапор як державний. 

Синьо-жовті кольори використовувалися також на інших службових і військових прапорах, передбачалися в проектах Конституції УНР. 

 Можна ще згадати виявлені недавно українськими істориками документи про усталення нових військових прапорів. Це й наказ військам Дієвої армії УНР Ч. 323 від 30 липня 1919 р., в якому основою для багатьох прапорів став "національний прапор (дві рівні полоси верхня блакитна і нижня – жовта)"; і наказ Головної команди Війська УНР Ч. 69 від 1 листопада 1921 р. з аналогічним формулюванням; і наказ військам Галицької армії Ч. 126 від 22 серпня 1919 р., де основою командних хоругв був синьо-жовтий прапор.

 Ковальчук М. Наказ командування армії УНР про запровадження у військах прапорів єдиного зразка (1919 р.) // Військово-історичний альманах (далі – ВІА). – 2006. – Ч. 1 (12). – С. 145–153; Чмир М. "Командні хоругви" Галицької Армії (серпень 1919 р.) // Знак. – 2006. – Ч. 40 (грудень). – С. 8–9; Чмир М. Прапори на позначення місця розташування органів військового управління Галицької армії (серпень 1919 р.) // ВІА. – 2006. – Ч. 2 (13). – С. 149–154; Руккас А. Стяги штабів, частин та підрозділів Армії УНР зразка 1921 р. // ВІА. – 2007. – Ч. 1 (14). – С. 113–122.

Згадаємо ще два проекти конституцій України.
Перший проект Конституції Української Держави, що був ухвалений Всеукраїнською Національною Радою 9–13 травня 1920 р. в Кам’янці-Подільському, подавав:
"Артикул 5. Державним гербом Української Держави є Тризуб золотої барви на синьому тлі.
Артикул 6. Державними барвами Української Держави є барви синя-жовта"

Устрій Української Держави. Проекти Конституції УНР. – Львів, 1920. – С. 9–10.

У другому проекті Основного Державного Закону УНР, опрацьованому 1 жовтня 1920 р. Урядовою комісією по виробленню Конституції Української Держави, зазначалося:
"Артикул 9. Державним гербом Української Держави є Тризуб золотої барви на синьому тлі. Право вживання державного гербу мають виключно державні установи.
Артикул 10. Державними барвами Української Держави є барви синя та жовта.
Артикул 11. Прапор військової фльоти є синій-жовтий з державним гербом золотої барви в лівому розі синьої частини прапора. Прапор торговельної фльоти є синій-жовтий" 

Устрій Української Держави. Проекти Конституції УНР. – Львів, 1920. – С. 34; Конституційні акти України 1917–1920... – С. 127.

 Синьо-жовтим був Стяг Генерального Штабу головного отамана Симона Петлюри.  

Гринів Л. Стяг Генерального Штабу головного отамана Симона Петлюри // Знак. – 2006. – Ч. 39 (вересень). – С. 9.

Такі ж прапори фіксуються на малюнках авторства Юліана Буцманюка та Леоніда Перфецького, які були учасниками визвольних змагань.

Картина Перфецького "Київ, 31 сепня 1919 р."

 В 1917–1921 роках, під час української революції, цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави.

У 1920—1930-х рр. у Західній Україні в умовах польської окупації розпочалися дискусії про порядок кольорів на П. (яка смуга верхня — синя чи жовта), про нібито “негеральдичність” П., що зрештою вилилося у “конфлікт кольорів”, політизацію та чвари, які фактично тривали в діаспорі до відновлення національних символів в Україні.

Очевидно мова йде про масову практику використання під час різних святкувань прапорів, банерів і кокард у міських чи земельних кольорах в Німеччині в ХІХ ст.
З метою впорядкувати цей процес були запропоновані рекомендації створення таких прапорів з різнокольорових горизонтальних смуг, коли для верхньої брали забарвлення фігури з герба, а для нижньої – колір поля щита.
Ці рекомендації з кінця ХІХ ст. частково поширились і на Австро-Угорщину
Однак треба зазначити, що такі пропозиції залишались у рамках німецької геральдики й ніколи до поняття загальноприйнятих "правил геральдики" не виростали, принаймні подібні правила не застосовувались в інших країнах (достатньо глянути на прапори Португалії, Франції, Італії чи Іспанії), за винятком хіба що окремих сусідніх новоповсталих держав.
Зрештою, не дотримуються їх у сучасної Німеччині та Австрії, де адміністративні землі використовують смугасті прапори складені за різними принципами, іноді всупереч згаданим рекомендаціям.
Наприклад, на гербах Відня, Тіролю та Форарльбергу маємо срібні фігури у червоних полях, натомість у двох перших прапори червоно-білі, а в останнього – біло червоний.

 Герб австрійської столиці - м. Відень

Прапор федеральної землі Тіроль (Австрія)

Перші публікації, присвячені українським П., мали переважно описовий характер. Важливим етапом для утвердження національних символів була згадана вище дискусія 1911—1913 рр. між львівськими та київськими дослідниками (І. Крип’якевич, С. Томашівський, К. Широцький) та подальша поява низки публікацій на цю тематику після 1917 р. (В. Різниченко, С. Шрамченко та ін.). 

Під впливом прийнятих у німецькій геральдиці норм побудови П. у 1920—1930-х рр. у Західній Україні поширилася думка, що національний П. повинен мати зворотний порядок розташування кольорів — із жовтою смугою вгорі (Т. Скотинський). Це призвело до затяжних дискусій та суперечок, які тривали вже в діаспорі фактично до 1990 р. (В. Січинський, М. Битинський, Р. Климкевич, В. Трембіцький та ін.). У науковий обіг було запущено низку неточностей та помилкових тверджень. Основними причинами такого стану вивчення проблеми були:

— трактування національних символів як “буржуазно-націоналістичних” в умовах УРСР і відповідно — відсутність будь-яких спеціальних досліджень на цю тему в радянській історіографії;

— неможливість доступу дослідників з-поза меж УРСР до радянських архівних збірок, оскільки матеріали з цієї теми мали гриф “таємно” й зараховувалися до так званих “спецфондів”;

— плутанина з датуванням за юліанським та григоріанським календарями, оскільки новий календарний стиль було запроваджено в УНР тільки з 1 березня 1918 р.;

— друкарські помилки, хибні цитування дослідниками чужих праць, а то й просто “творчі домисли” окремих авторів;

— тенденційність з огляду на політизацію питання про порядок розташування кольорів на П.

У радянській історіографії розглядалися хіба що проблеми козацьких П., і то переважно під мистецтвознавчим оглядом (М. Макаренко, В. Іванов, І. Крип’якевич, Я. Ісаєвич, І. Величко, П. Жолтовський). Тільки з процесом національного відродження в 1989—1991 рр. значну увагу було приділено питанню національного П. (К. Гломозда, А. Гречило, Я. Дашкевич, Б. Якимович, В. Сергійчук та ін.). Діяльність Українського геральдичного товариства та пов’язаних з ним академічних установ і організацій, проведення з 1991 р. щорічних наукових геральдичних конференцій у Львові дали поштовх до всебічного вивчення окремих напрямків та аспектів В.: дослідження козацьких П. (Л. Гісцова, С. Лепявко, Ю. Мицик, Ю. Савчук, В. Стафійчук та ін.), міських і територіальних (А. Гречило, Є. Турек), цехових (Ю. Легун, О. Соловка), організаційних (О. Круковський, А. Сова), військових (М. Чмир, М. Слободянюк, В. Карпов), церковних хоругв (Р. Косів), проблем термінології (Б. Якимович, О. Кохан) та ін. 

Проголосивши 25 грудня 1917 р. в зайнятому червоноармійцями Харкові владу рад, більшовики імітували створення паралельної Центральній Раді форми національної державності, й тому також експлуатували назву “Українська Народна Республіка” і використовували червоний П. з нашитими в крижі блакитною і жовтою смужками. Коли ж більшовики зуміли закріпитися на Лівобережжі, то 1919 р. назву УНР було змінено на УССР чи УСРР (Українська Соціалістична Радянська Республіка), а також затверджено торговельний, морський і воєнний П. УСРР — червоне полотнище, в крижі якого розміщувалася вишита золотом назва республіки (абревіатурна або повна). У 1949 р. указом Президії Верховної Ради УРСР було прийнято новий державний П. із двох горизонтальних смуг — червоної та лазурової (у співвідношенні за шириною 2:1), у крижі — золотий серп, молот і п’ятипроменева зірка.

Впродовж 20 століття синьо-жовтий прапор слугував символом українського національного опору проти комуністично-радянської окупації.

Відродження українських національних барв відбулося із розвалом СРСР. Цьому передувала доволі політизована дискусія в суспільстві — за період 1989—1991 рр. світ побачила значна кількість статей на цю тему.

1991 року, після розвалу СРСР, цей прапор де-факто використовувався як державний стяг незалежної України.

18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим біколором статус офіційного прапора країни^[2][3].

Нарешті 28 січня 1992 р. постановою Верховної Ради синьо-жовтий П. було затверджено як державний символ України (і закріплено в 1996 р. у Конституції України). Чинним законодавством передбачено функціонування П. областей, районів, міст, селищ і сіл. Затверджено Штандарт Президента України, П. окремих служб і штандарти посадових осіб, військові та відомчі символи. Широко використовуються П. навчальних закладів, спортивних клубів, установ, фірм, підприємств, політичних партій, громадських організацій, а також національних меншин, які проживають на території України.

 23 серпня в Україні щорічно відзначають День державного прапора.

Прапор України

Що символізують

кольори на прапорі України?

Існує популярне негеральдичне тлумачення, за яким синій колір символізує небо, а жовтий — пшеничне колосся.^[5][17]

Кольори прапору походять від герба Галицько-Волинської держави. В європейській геральдиці  символізують:

золотий щит служить гербом німецького роду Боссенштейн; 

синій - французького ж роду de Barge.

Символіці кольору, в тому числі і в гербах, присвячена неабияка кількість трактатів: 

• про це писав знаменитий середньовічної вчений Cardanus (пом. 1576). Pierre d`Arles присвятив особливий твір питанню символізму кольору під заголовком "Sympathia septem metallorum et septem selectorum lapidum ad planetas". 
• тлумаченням кольорів за їх відповідністю різним властивостям і моральним якостям в старовинних геральдичних творах Коломб'єра, Варенна, Ансельма та інших присвячені цілі розділи. 

Як приклад наведемо цитату з Ансельма (Le P. Anselme "Palais d'honneur", Paris, 1686), яка цікава тим, що використовується для пояснення символіки кольору досі.:.

"Золото означає християнські чесноти: віру, справедливість, милосердя і смиренність і мирські якості: могутність, знатність, постійність, а також багатство. Срібло з чеснот означає: чистоту, надію, правдивість і невинність, а з мирських властивостей - благородство, відвертість, білість . Червоний колір відповідає любові, мужності, сміливості та великодушності; чорний - обережності, мудрості і постійності у випробуваннях; синій - цнотливості, чесності, вірності і бездоганності. Зелений - надії, достатку, свободи і радості. Пурпур означає благочестя, помірність, щедрість і верховне панування. Нарешті, горностай, у вигляді геральдичного хутра, здавна служить символом чистоти ".

Однак із залученням до процесу герботворчості широких верств етнічно і конфесіально різнорідних суб'єктів, а також завдяки взаємопроникненню гаральдики та емблематики, однозначне трактування колірної символіки не завжди можливе і не завжди прийнятне. До того ж, немає ефективних механізмів, здатних перешкодити кожному бажаючому вкладати в геральдичні кольори який завгодно сенс, цілком природно, що існує безліч різноманітних тлумачень, запропонованих різними джерелами.

Таким чином, тепер, під час введення в новий або інтерпретації існуючого герба, необхідно відстежувати кілька 

• смислових шарів в символіці гербових кольорів:
• класичну інтерпретацію кольору при забарвленні ним:
• фігур взагалі;
• гербового поля;
• специфічних фігур (куля, крапля);
• значущих атрибутів фігур (очі, озброєння, рукояті, etc.)
• історичний контекст побутування кольору;
• національні особливості трактування;
• конфесійну приналежність герба;
• емблематичні відповідності (чорний - нафта, вугілля, земля; червоний - боксити)
• інші відповідності:
• психологічні (червоний - небезпека, чуттєва любов);
• астрологічний (Марс, Овен);
• алхімічний (нагрівання) і т.д.
• нюансування сенсу при поєднанні кольорів.

Більш докладні відомості про символіку кольорів можна знайти в творах:

• Frederic Portal "Des couleurs symboliques". Paris. 1837
• Friedreich "Die Symbolik und Mythologie der Natur". 1859

ЛАЗУР ^	B
Синоніми	Azure, лазоревий, лазурний, лазуровий, синій, блакитний
Найменування	в гербах принців в гербах перів у всіх інших Jupiter saphir azur
Колір	Отримувався змішуванням кобальту та ультрамарину .
Шраффіровка	горизонтальними лініями
Відповідності	планета мінерал метал стихія юпітер сапфір олово повітря
Символіка	Aнс PS П ДР В Л красоту + + + + м'якість + + + велич + + + + славу + честь + вірність + + + чесність/щирість + + повітря/сухість + + ясність + + цнотливість + бездоганність + поле - небо +

ЗОЛОТО ^

Е

Синоніми

золотистий, aureus

Найменування

в гербах принців	в гербах перів	у всіх інших
soleil	topaz	or

Колір

Золото в гербах зображається, природно, золотом, іншим жовтим металом, а, за неможливості цього, - "золотою" або жовтою фарбою. У тих випадках, коли жовта фарба використовується як самостійний колір, це окремо обумовлюється під час блазонування. Часто, позначення такого кольору викликано бажанням підкреслити, що дана гербова фігура "жива".

Шраффіровка

зображається точками, що засівають забарвлене поле

Відповідності

планета	мінерал	метал
soleil	топаз	золото

Символіка

	Aнс	PS	П	ДР	В	Л
багатство	+	+	+	+	+	+
справедливість				+	+
верховенство				+	+
велич			+
повагу			+
пишність			+
сила		+				+
вірність		+				+
чистота		+				+
постійність	+	+				+
могутність	+
знатність	+
віра	+
справедливість	+
милосердя	+
послух	+

ЦВЕТ В ГЕРАЛЬДИКЕ

Службові прапори встановлюються на основі державного прапора для різних
органів державної влади,  державних  установ тощо самими цими органами
та установами і призначені для різних представницьких цілей.

ДЖЕРЕЛА:

[1] Див.: Гречило А. Українська територіальна геральдика. – Львів, 2010. – 280 с.

[2] Детальніше про це див.: Гречило А. До питання про національний прапор // Пам’ятки України. – 1989. – № 4. – С. 44–48; Гречило А. Відродження українських національних символів у Галичині в 1848 р. // Знак. – 1998. – Ч. 16 (червень). – С. 1–2.

[3] Український військовий з’їзд // Народня воля (Київ). – 1917. – Ч. 3 (19 (6) травня). – С. 2.

[4] Україна в старій листівці... – С. 74, 102, 103.

[5] Социал-демократия на Украине // Пролетарская мысль (Київ). – 1917. – № 4. Див також: Дещо про "защитний кольор" // Народна воля. – 1917. – № 159 (25 (12) листопада. – С. 2.

[6] Наказ про оголошення тимчасового закону про фльоту Народної Української Республіки. 13 березня 1918 р. № 8. // Вістник Ради Народних Міністрів УНР (Київ). – 1918. – № 16 (7 квітня). – С. 1.

[7] Постанова Ради Народних Міністрів про встановлення знака-емблєми на прапорах пароплавів Міністерства Шляхів // Вістник Ради Народних Міністрів УНР. – 1918. – № 22 (20 квітня). – С. 1.

[8] Морський прапор // Відродження (Київ). – 1918. – Ч. 89 (18 (5) липня). – С. 3.

[9] Свобода (Львів). – 1918. – Ч. 44 (9 падолиста). – С. 3.

[10] Українське слово (Львів). – 1918. – Ч. 257 (14 падолиста). – С. 2.

[11] Центральний музей Збройних Сил України (Київ). – Оф. № 3996. Прапор опублікований у: ВІА. – 2001. – Ч. 1 (2). – С. 2 обкладинки.

[12] Ковальчук М. Наказ командування армії УНР про запровадження у військах прапорів єдиного зразка (1919 р.) // Військово-історичний альманах (далі – ВІА). – 2006. – Ч. 1 (12). – С. 145–153; Чмир М. "Командні хоругви" Галицької Армії (серпень 1919 р.) // Знак. – 2006. – Ч. 40 (грудень). – С. 8–9; Чмир М. Прапори на позначення місця розташування органів військового управління Галицької армії (серпень 1919 р.) // ВІА. – 2006. – Ч. 2 (13). – С. 149–154; Руккас А. Стяги штабів, частин та підрозділів Армії УНР зразка 1921 р. // ВІА. – 2007. – Ч. 1 (14). – С. 113–122.

[13] Гринів Л. Стяг Генерального Штабу головного отамана Симона Петлюри // Знак. – 2006. – Ч. 39 (вересень). – С. 9.

[14] Устрій Української Держави. Проекти Конституції УНР. – Львів, 1920. – С. 9–10.

[15] Там само. – С. 34; Конституційні акти України 1917–1920... – С. 127.