Дитяча Біблія

       Дитяча Біблія ілюстрована, українською мовою

       Детская Библия иллюстрированная, на русском языке

       Священная История в рассказах для детей. Аудиосборник

Додаткові файли для скачування:

Детская Библия. Электронная книга
bible_for_children.zip (159 354 кБ)

http://www.truechristianity.info/ua/bible_ua.php

Тарас Шевченко "Тополя"

Тополя (1996) - мультфільми українською (За поемою Т. Шевченка, виконує Н. Гура)

За поемою Т. Шевченка.
Жила в одному українському селі вродлива й працьовита дівчина. Покохала вона хлопця, але сталося так, що він загинув, а дівчині довелося ховатися від залицяння та сватання настирних женихів. Нічого вона не почувала до жодного з них, і вона вирішила звернутися до знахарки з проханням про допомогу.

Рік: 1996.
Режисер: В. Костилєва.
Сценарій: Н. Гузеєва.
Художник-постановник: О. Карпус.
Композитор: Д. Чурилов.
Оператор: С. Нові.
Монтаж: Л. Мокроусова.
Редактор: С. Куценко.
Співала: Н. Гура.
Над мультфільмом працювали: О. Николаєнко, О. Кива, Ж. Таран, Е. Лисицька, А. Радченко, В. Гахун, В. Яковенко, І. Киреєв, О. Педан, С. Мельниченко, В. Кілінський.




Тополя (поема)

Т.Г.Шевченко. Тополя. [1839 – 1840. С.-Петербург]. Кольоровий папір, італійський олівець. 25,7 × 20 см. Національний музей Тараса Шевченка, № г-277

Реве та стогне Дніпр широкий (уривок з балади "Причинна")

Реве та стогне Дніпр широкий (уривок з балади "Причинна")

Бурачек М., - «Реве та стогне Дніпр широкий», , 1941

Представлену ілюстрацію до твору Тараса Шевченка «Причинна» виконав відомий український художник-графік Василь Касіян (1896–1976). Ілюстрація увійшла до збірки поезій Тараса Шевченка, виданої у 1934 році. «Кобзар» прикрашають майже сорок робіт Касіяна.

Ілюстрація Марини Михайлошиної до книги "Дитячий кобзар"

 Реве та стогне Дніпр широкий (уривок з балади "Причинна")

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідний місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто нігде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

Читати повністю баладу "Причинна"

В таку добу під горою,

Біля того гаю,

Що чорніє над водою,

Щось біле блукає.

Може, вийшла русалонька

Матері шукати,

А може, жде козаченька,

Щоб залоскотати.

Не русалонька блукає:

То дівчина ходить,

Й сама не зна (бо причинна),

Що такеє робить.

Так ворожка поробила,

Щоб менше скучала,

Щоб, бач, ходя опівночі,

Спала й виглядала

Козаченька молодого,

Що торік покинув.

Обіщався вернутися, /74/

Та, мабуть, і згинув!

Не китайкою покрились

Козацькії очі,

Не вимили біле личко

Слізоньки дівочі:

Орел вийняв карі очі

На чужому полі,

Біле тіло вовки з’їли —

Така його доля.

Дарма щоніч дівчинонька

Його виглядає.

Не вернеться чорнобривий

Та й не привітає,

Не розплете довгу косу,

Хустку не зав’яже,

Не на ліжко, в домовину

Сиротою ляже!

Така її доля... О Боже мій милий!

За що ж ти караєш ЇЇ, молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькії очі?.. Прости сироту!

Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,

Одна, як та пташка в далекім краю.

Пошли ж ти їй долю — вона молоденька,

Бо люде чужії її засміють.

Чи винна ж голубка, що голуба любить?

Чи винен той голуб, що сокіл убив?

Сумує, воркує, білим світом нудить,

Літає, шукає, дума — заблудив.

Щаслива голубка: високо літає,

Полине до Бога — милого питать.

Кого ж сиротина, кого запитає,

І хто їй розкаже, і хто теє знає,

Де милий ночує: чи в темному гаю,

Чи в бистрім Дунаю коня напова,

Чи, може, з другою, другую кохає,

Її, чорнобриву, уже забува?

Якби-то далися орлинії крила,

За синім би морем милого знайшла;

Живого б любила, другу б задушила,

А до неживого у яму б лягла.

Не так серце любить, щоб з ким поділиться,

Не так воно хоче, як Бог нам дає: /75/

Воно жить не хоче, не хоче журиться.

«Журись», — каже думка, жалю завдає.

О Боже мій милий! така твоя воля,

Таке її щастя, така її доля!

Вона все ходить, з уст ні пари.

Широкий Дніпр не гомонить:

Розбивши вітер чорні хмари

Ліг біля моря одпочить.

А з неба місяць так і сяє;

І над водою, і над гаєм,

Кругом, як в усі, все мовчить.

Аж гульк — з Дніпра повиринали

Малії діти, сміючись.

«Ходімо гріться! — закричали. —

Зійшло вже сонце!» (Голі скрізь;

З осоки коси, бо дівчата).

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

«Чи всі ви тута? — кличе мати. —

Ходім шукати вечерять.

Пограємось, погуляймо

Та пісеньку заспіваймо:

Ух! Ух!

Солом’яний дух, дух!

Мене мати породила,

Нехрещену положила.

Місяченьку!

Наш голубоньку!

Ходи до нас вечеряти:

У нас козак в очереті,

В очереті, в осоці,

Срібний перстень на руці;

Молоденький, чорнобровий,

Знайшли вчора у діброві.

Світи довше в чистім полі,

Щоб нагулятись доволі.

Поки відьми ще літають,

Поки півні не співають,

Посвіти нам... Он щось ходить!

Он під дубом щось там робить.

Ух! Ух!

Солом’яний дух, дух!

Мене мати породила,

Нехрещену положила». /76/

Зареготались нехрещені...

Гай обізвався; галас, зик.

Орда мов ріже. Мов скажені,

Летять до дуба... Нічичирк...

Схаменулись нехрещені,

Дивляться — мелькає,

Щось лізе вверх по стовбуру

До самого краю.

Ото ж тая дівчинонька,

Що сонна блудила:

Отаку-то їй причину

Ворожка зробила!

На самий верх на гіллячці

Стала... В серце коле!

Подивилась на всі боки

Та й лізе додолу.

Кругом дуба русалоньки

Мовчки дожидали;

Взяли її, сердешную,

Та й залоскотали.

Довго, довго дивовались

На її уроду...

Треті півні: кукуріку! —

Шелеснули в воду.

Защебетав жайворонок,

Угору летючи;

Закувала зозуленька,

На дубу сидячи;

Защебетав соловейко —

Пішла луна гаєм;

Червоніє за горою;

Плугатир співає.

Чорніє гай над водою,

Де ляхи ходили;

Засиніли понад Дніпром

Високі могили;

Пішов шелест по діброві;

Шепчуть густі лози.

А дівчина спить під дубом

При битій дорозі.

Знать, добре спить, що не чує,

Як кує зозуля, /77/

Що не лічить, чи довго жить...

Знать, добре заснула.

А тим часом із діброви

Козак виїзжає;

Під ним коник вороненький

Насилу ступає.

«Ізнемігся, товаришу!

Сьогодні спочинем:

Близько хата, де дівчина

Ворота одчинить.

А може, вже одчинила —

Не мені, другому...

Швидче, коню, швидче, коню,

Поспішай додому!»

Утомився вороненький,

Іде, спотикнеться, —

Коло серця козацького

Як гадина в’ється.

«Ось і дуб той кучерявий...

Вона! Боже милий!

Бач, заснула, виглядавши,

Моя сизокрила!»

Кинув коня та до неї:

«Боже ти мій, Боже!»

Кличе її та цілує...

Ні, вже не поможе!

«За що ж вони розлучили

Мене із тобою?»

Зареготавсь, розігнався —

Та в дуб головою!

Ідуть дівчата в поле жати

Та, знай, співають ідучи,

Як провожала сина мати,

Як бивсь татарин уночі.

Ідуть — під дубом зелененьким

Кінь замордований стоїть,

А біля його молоденький

Козак та дівчина лежить.

Цікаві (нігде правди діти)

Підкралися, щоб ізлякать;

Коли подивляться, що вбитий, —

З переполоху ну втікать! /78/

Збиралися подруженьки,

Слізоньки втирають;

Збиралися товариші

Та ями копають;

Прийшли попи з корогвами,

Задзвонили дзвони.

Поховали громадою

Як слід, по закону,

Насипали край дороги

Дві могили в житі.

Нема кому запитати,

За що їх убито.

Посадили над козаком

Явір та ялину,

А в головах у дівчини

Червону калину.

Прилітає зозуленька

Над ними кувати;

Прилітає соловейко

Щоніч щебетати;

Виспівує та щебече,

Поки місяць зійде,

Поки тії русалоньки

З Дніпра грітись вийдуть.

Слухати баладу "Причинна" читає Петро Панчук

Т Шевченко. «Причинна». Виконує Петро Білинник.

http://classicalmusic.uol.ua/text/11188565/

Шевченко Т.Г. Дитячий Кобзар

 

Прнидбати http://starylev.com.ua/dytyachyy-kobzar

 ЖЖ художника-ілюстратора Марини Михайлошиної http://marichcka.livejournal.com/

 

Фото сторінок Дитячого Кобзаря

Реве та стогне Дніпр широкий (уривок з балади "Причинна")

Б'ють пороги місяць сходить (з вірша "до Основ'яненка")

Сонце заходить, гори чорніють

Кричать сови, спить діброва (з поеми "Катерина")

Весна. Садочки зацвіли (з вірша "Чума")

І барвінком, і рутою (з поеми "Невольник")

Встала весна (з поеми "Гайдамаки")

Село! І серце одпочине (з поеми "Княжна")

Світає (з поеми "Сон")

Зоре моя вечірняя (з поеми "Княжна")

Садок вишневий коло хати  (з циклу "В казематі")

Ой стрічечка до стрічечки

Учітесь, читайте (з поеми "І мертвим, і живим, і ненародженим...")

Ой діброво - темний гаю!

Орися ж ти, моя ниво (з вірша "Не нарікаю я на Бога")

Реве, свище заверюха (з поеми "Катерина")

Барвінок цвів і зеленів

Заповіт

Думи мої, думи мої (скорочено)

Сон

Зацвіла в долині (скорочено)

І досі сниться під горою

Плач Ярославни

Тополя (уривок з поеми)

Ой по горі роман цвіте

Літа орел, літа сизий (з поеми "Гайдамаки")

Наш отаман Гамалія (з поеми "Гамалія")

Чернець (скорочено)

Тече вода з-під явора

Вітер віє-повіває (з вірша Перебендя)

А. О. Козачковському (скорочено)

На Великдень, на соломі

Наша дума, наша пісня (з вірша "до Основ'яненка")

На розпутті кобзар сидить (з поеми "Тарасова ніч")

Якби ви знали паничі

Мені тринадцятий минало

У нашім раї на землі

Леся Українка "Лелія"

Леся Українка "Лелія"

Діафільм (щоб переглянути натисніть тут)

Прозові твори

Лелія

(Казка для дітей)

У невеличкій кімнаті лежить на ліжку слабий хлопчик. Лежить він, не спить, дивиться, широко розкривши оченята, на вікно, заслонене хустиною: хустина не зовсім заслонила вікно, збоку трохи видко шибку й видко, як палає смужка блакитного світла аж додолу.

– Павлусю, куди ти так дивишся? – спитала мама хлопчика, бо то ж мама сиділа й гляділа свого слабого синка.

– Та я дивлюся на ту смужку. Мамо, звідки вона? З чого вона? – сказав хлопчик.

– То місяць так світить, Павлусю, то світло, а заслонити вікно, то й не буде смужки. Може, заслонити? – спитала мама.

– Ні, не треба, – так гарно.

– Не дивись, Павлусю, краще засни, – ти ж слабенький, тобі треба заснути.

– Мамочко, я ще не хочу спати, мені так гаряче… Я не буду спати, краще ти мені казочку розкажи.

– Яку ж тобі, моя дитино, казочку розказати?

– А от ти колись мені розказувала про тих маленьких діточок, що то живуть у квітках, вони звуться ельфи: ти казала, що в кожній квітці живе маленький ельф або ельфа, що вони щоночі виходять з квіток і грають, танцюють, співають. Мамо, а яка найстарша ельфа? Ти ж казала, що у них є цариця. Яка вона?

– Вона, Павлусю, зветься Лелія, бо живе у самій найкращій лелії в світі. В якій квітці ельф живе, то так і зветься, як та квітка.

– Мамочко, голубочко, – почав просити Павлусь, – розкажи мені що-небудь про тих ельфів, я так люблю, як ти про них розказуєш.

– Ні, Павлусю, вже пізно ті казки казати, нехай-но завтра вдень, а то тепер тобі спати пора. Се казка довга, все одно тепер не скінчу, то ти все будеш думати про неї та й до світу не заснеш. От краще я заслоню від тебе свічку, то ти собі спатимеш, а завтра встанеш здоровенький, будемо тоді й казки казати, і все гаразд буде. Спи, моє любе хлоп’ятко!

Мама заслонила свічку великою книжкою, щоб світло не падало Павлусеві в очі, поцілувала Павлуся, мовивши «добраніч», а сама сіла на крісло біля його ліжка з шиттям в руках і ждала, поки він засне. Але Павлусь не спав, він дивився, як мама шиє. Голка все блись, блись… Тепер вже не так хутко… 

Далі Павлусь почав знову дивитись на ту ясну смужку, що падала з вікна. Він все думав про мамині казки: «Яка то шкода, що мама не схотіла казати мені казки. Тепер так нудно. Коли там ще я засну… А яка та Лелія? Чи така маленька, як усі ельфи? Мама каже, що ельфи такі, як метелички маленькі… Яка тая Лелія?» Павлусь дивився на смужку і все думав, думав, довго так…

І от здалося йому, що смужка та затремтіла, почала темніти, мовби хто заслонив її тінню. Павлусь підвівся трохи, глянув, – коли бачить, аж проти нього стоїть якась постать, немов людська. Він спершу злякався трохи, потім же бачить, що то щось зовсім не страшне, – таке маленьке, немов якась дівчинка малесенька; от він і нічого, перестав боятися. Дивиться на ту дівчинку, а вона така гарнесенька: очиці ясні, кучері довгі, сріблясті, сама в білій прозорій шаті, на голівці малесенька золота коронка, ще й крильцята має хороші та барвисті, як у метелика, так і міняться різними барвами, немов тая веселка. В рученятах у дівчинки довге стебло, квітка білої лелії, і пахне вона на всю хату. Павлусь глянув на дівчинку і зараз якось пізнав, що це цариця Лелія, – а він же так хотів її побачити.

– Ти Лелія? – спитав він у дівчинки.

– Так, я Лелія. Я чула, як ти про мене розпитував, от я й прийшла до тебе. Ти радий?

Марк Твен «Том Сойер»

Аудиокнига

Читати онлайн українською 

Остап Вишня "Мисливські усмішки"

Остап Вишня "Мисливські усмішки"



Остап Вишня "Ні пуху, ні пера" Екранізація,1973
Ні пуху, ні пера — український фільм режисера Віктора Іванова, за мотивами мисливських оповідань Остапа Вишні.
Мисливці відправляються в ліс на початку сезону полювання. Вони діляться один з одним своїми вигаданими і реальними подвигами, розважаються і насолоджуються незайманою природою. Але відпочинок героїв затьмарюється необхідністю вступити в небезпечну сутичку з браконьєрами...

http://www.ukrlib.com.ua/books/book.php?id=125

http://gumoreska.org.ua/vishnia.html