Був собi дiд Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мiнка, а в дочки собачка Хвiнка, а в собачки товаришка - киця Варварка, а в кицi вихованка - мишка Сiроманка.
Раз весною взяв дiд мотику, скопав у городi грядку велику, гною трохи наносив, грабельками пiдпушив, зробив пальцем дiрку та й посадив рiпку.
Працював дiд не марно: зiйшла рiпка гарно. Щодень iшов дiд у город, набравши води повен рот, свою рiпку поливав, їй до життя охоти додавав. Росла дiдова рiпка, росла ! Зразу така, як мишка, була, потiм, як кулак, потiм як буряк, потiм як два, а накiнцi стала така, як дiдова голова.
Тiшиться дiд, аж не знає, де стати. "Час, - каже, - нашу рiпку рвати". Пiшов вiн на город - гуп, гуп! Узяв рiпку за зелений чуб; тягне руками, вперся ногами, мучився, потiв увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень.
Кличе вiн бабу Марушку : "Ходи, бабусю, не лежи, менi рiпку вирвати поможи !" Пiшли вони на город - гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за плече. Смикає дiд рiпку за гичку, смикає баба дiда за сорочку, працюють руками, упираються ногами - промучилися увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень.
Кличе баба дочку Мiнку: "Ходи, доню, не бiжи, нам рiпку вирвати поможи!" Пiшли вони на город - гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку - тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень.
Кличе дочка собачку Хвiнку: "Ходи, Хвiночко, не бiжи, нам рiпку вирвати поможи!" Пiшли вони на город - гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спiдничку - тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень.
Кличе собачка кицю Ваварку: "Ходи, Варварко, не лежи, нам рiпку вирвати поможи!" Пiшли вони на город - гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спiдничку, киця собачку за хвостик. Тягнуть i руками, i зубами, упираються ногами; промучились увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень.
Кличе киця мишку Сiроманку: "Ходи, Сiрочко, не бiжи, нам рiпку вирвати поможи!" Пiшли вони на город - гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спiдничку, киця собачку за хвостик, мишка кицю за лапку - як потягли, як потягли, так i покотилися.
Упала рiпка на дiда Андрушку, дiд на бабу Марушку, баба на дочку Мiнку, дочка на собачку Хвiнку, собачка на кицю Варварку, а мишка - шусть у шпарку.
Ріпка. Стара казка, по-новому розповів Іван Франко
Ріпка - українська народна казка
Ріпка українська народна казка (аудіювання)
Ріпка
В одному чудесному селі жив коли давно-предавно чоловік, котрий мав жінку, внучку Марушку, собаку Жучку, кота Мурчика.Коли наступила тепла весна, все навкруги зазеленіло, дід взяв лопату і пішов на грядки, скопав і посадив зернятко ріпки. Росла ріпка, росла, а дід за нею доглядав.
А коли прийшла золота осінь пішов дід ріпку рвати. Обійшов кругом неї, а вона така велика-превелика виросла, взяв дід за чуб ріпку тягне-тягне, а витягти не може. Пішов дід кликати бабу.
— Йди, поможи мені ріпку витягти!
Прийшла баба на город, взявся дід за ріпку, а баба за діда. Тягнуть-тягнуть, а витягти не можуть. Пішла баба кликати на допомогу внучку Марушку.
— А йди, онучко, не сиди, ріпку вирвати поможи!
Прийшла Марушка на допомогу. Взявся дід за ріпку. Баба за діда, внучка за бабу, тягнуть-тягнуть, а витягти ріпку не можуть. Пішла внучка кликати собачку Жучку.
— А йди, Жучко, та поможи нам витягти ріпку?
Прибігла собачка ріпку виривати. От взялися: дід за ріпку, баба за діда, внучка за бабу, Жучка за внучку. Тягнуть-тягнуть, а витягти не можуть. Побігла Жучка кликати кота Мурчика.
— А йди, Мурчику, та допоможи нам витягти ріпку!
Прибіг кіт, взявся за собачку, собачка за внучку, внучка за бабу, баба за діда, дід за ріпку. Тягнуть-тягнуть, а витягти не можуть. Пішов Мурчик кликати на допомогу мишку. Прибігла мишка, взялася за кота, кіт за собаку, собачка за внучку, внучка за бабу, баба за діда, дід за ріпку. Тягнуть-тягнуть, та як попадають, і ріпка зверху. А мишка плиг під ріпку і заховалася. От таку велику ріпку виростив дід у себе на городі.
І я там була, ту ріпку бачила, а хто не вірить, хай перевірить.
Ріпка
Українська народна казка Полтавщини
Жили собі дід і баба. Пішов дід на город та й посадив ріпку. Росла ріпка, росла та й виросла велика.От настав час вибирати ріпку. Пішов дід на город, взяв ріпку за чуб. Тягнув, тягнув, промучився весь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Став він гукати бабу Марушку:
— Іди, бабо, не сиди, ріпку вирвати поможи!
Прийшли у город, взяв дід бабу за спідницю, бабу ріпку за чуба. Тягнули, тягнули, промучилися весь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Стали вони гукати на внучку:
— Іди, внучко, не сиди, ріпку вирвати поможи!
Прийшли у город. Взяв дід бабу за спідницю, бабу внучку за сорочку. Тягнули, тягнули, промучилися весь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Стали вони гукати собачку Фінку:
— Іди, Фінко, не сиди, ріпку вирвати поможи!
Прийшли у город, взяв дід бабу за спідницю, бабу внучку за сорочку, внучка Фінку за хвоста, Фінка ріпку за чуба ріпку за чуба. Тягнули, тягнули, промучилися весь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Стали вони гукати кішку Мінку:
— Іди, Мінко, не сиди, ріпку вирвати поможи!
Прийшли вони у город. Взяв дід бабу за спідницю, баба внучку за сорочку, внучка Фінку за хвоста, Фінка Мінку за вушко, Мінка ріпку за чуба. Тягнули, тягнули, промучилися весь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Стали вони гукати мишку Сіроманку:
— Іди, мишко, не сиди, ріпку вирвати поможи!
Прийшли вони на город, взяли ріпку за чуб. Взяв дід бабу за спідницю, баба внучку за сорочку, внучка Фінку за хвоста, Фінка Мінку за вушко, Мінка мишку за хвостик, мишка ріпку за чуба. Як потягнули, то так і вирвали ріпку, а мишка шусть і в шпарку.
Ріпка
Українська народна казка Полтавщини
Жив собі, був собі дід Андрушка, а у діда
— баба Марушка, а в баби донечка —Мінка, а в дочки — собачка Фінка, а в
собачки — товаришка кицька Варварка, а кицьки вихованка — мишка
Сіроманка.От раз весною взяв дід мотику, скопав на городі грядку велику, гною трохи наносив, ще й пісочком притрусив, грабельками підпушив, зробив пальцем дірку та й посадив ріпку.
Працював дід не марно, зійшла ріпка гарно. Ходив дід щоранку на город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до життя охоти додавав.
Росла наша ріпка, росла! Спочатку така як мишка була, тоді як буряк, потім як кулак, тоді як два і нарешті стала, як дідова голова. Тішиться дід, аж не знає ,де стати, та й каже:
— Час нашу ріпку рвати!
Пішли вони на город. Гуп-гуп. Гуп-Гуп. Узяв дід ріпку за зелений чуб, тягне руками, упирається ногами, промучився увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе дід бабу Марушку:
— Іди, Марушко, не лежи мені ріпку вирвати допоможи!
Пішли вони на город. Гуп-гуп, гуп-гуп. Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда за сорочку, тягнуть руками, упираються ногами, промучилися весь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе баба дочку Мінку:
— Іди, доню, не лежи, нам ріпку вирвати допоможи.
Пішли вони на город. Гуп-гуп. Гуп.гуп. Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, тягнуть руками, упираються ногами, промучилися весь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе дочка собачку Фінку:
— Іди, Фіночко, не лежи, нам ріпку вирвати допоможи.
Пішли вони на город. Гуп-гуп, гуп-гуп. Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, тягнуть руками, упираються ногами, промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе собачка товаришку, кицьку Варварку:
— Іди, Варварко, не лежи, нам ріпку вирвати допоможи.
Пішли вони на город Гуп-гуп, гуп-гуп. Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, киця собачку за хвостик, тягнуть руками, упираються ногами, промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе Варварка вихованку — мишку Сіроманку:
— Іди Сіроманко, не лежи, нам ріпку вирвати допоможи.
Пішли вони на город. Гуп-гуп, гуп-гуп. Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, киця собачку за хвостик, мишка кицю за лапку. Як потягли, як потягли, та й впали.
Упала ріпка на діда Андрушку, дід на бабу Марушку, баба на дочку Мінку, дочка Мінка на собачку Фінку, собачка на товаришку — кицю Варварку, а мишка шурсть та й в шпарку!
Ріпка
Жили собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби Марушки дочечка Мінка, а в дочечки — собачка Фінка, а в собачки — киця Варварка, а в киці — вихованка мишка Сіроманка.Раз весною взяв дід лопату та й мотику, скопав у городі грядку велику, мервицею попринадив, грабельками підгромадив, зробив пальцем дірочку та й укинув ріпочку.
Працював дід немарно, бо зійшла ріпка гарна. Щодень ішов дід на город, набравши води в рот, свою ріпку підливав, їй до життя охоту додавав. Росла дідова ріпка, росла. Зразу така як миша була, потім як буряк, потім як кулак, а потім два кулака, а на кінець як дідова голова. Тішився дід ріпкою, цінував, щоб вона росла, аж не знає де стати.
Ось уже час ріпку рвати. Узяв дід ріпку за зелене листячко, тягне дід не витягне. Гукнув дід бабу:
— Ану, бабо, допоможи мені!
Уже удвох тягнуть, не витягнуть.
— Ану, бабо, гукни дочечку.
— Мінко, іди сюди, допоможи ріпку рвати!
Рвуть-рвуть, ніяк не вирвуть.
— Мінко, погукай собачку!
А та гукає:
— Фінко! Іди-но допоможи.
Дід за ріпку, баба за дідку, внучка за бабку, собачка за дочку, рвуть-рвуть, не вирвуть.
— Сіроманко! Іди допоможи ріпку рвати! — кричить киця.
Рвуть-рвуть та як упадуть! Ріпка на діда, дід на бабу, баба на внучку, внучка на собачку, собачка на кицьку, а мишка втекла та й у нірку.
Ріпка
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Жили собі дєдушка Гришка та бабушка Оришка. І була в них внучка Олька.Пішов дєдушка сапати грядку, щоб посадить ріпку. Скопав він грядку, посадив ріпку. Виросла ріпка велика-превелика.
Прийшов час її рвать. Пішов дєдушка Гришка на город, став рвать ріпку. Рвав, рвав — не вирвать. Погукав бабушку Оришку. Прийшла бабушка Оришка. Рвали-рвали — не вирвуть. Погукали внучку Ольку.
Прийшла Олька їм помагать. Утрьох вирвать не можуть. Гукає Олька собачку Жучку. Прибігла Жучка, стала помагать. Рвуть, рвуть, не вирвуть. Позвала Жучка кішку Мурку. Прибігла Мурка та й ну помагать. Рвуть, рвуть, не вирвуть. Погукала Мурка мишку Грушку. Прибігла мишка, стала їм помагать. Тягнуть вони ріпку і вирвали. Наварили з ріпки супу, всі вдоволь наїлися.
Та й стали жить-поживать і добра наживать.
Ріпка
Українська народна казка в обробці Івана Франка
Ріпка
Казки
Зміст
- Лисичка-сестричка і вовк-панібрат
- Ріпка
- Маша і ведмідь
Завантажити книгу
- Ріпка — 1992 (djvu)
Читати книгу
Інсценізація за мотивами народної казки "Ріпка"
Ведучий:
Не часто в нашій Україні
Бува, щоб ріпку хтось садив...
Але було... В одній хатині
Дідусь Панас з сім”єю жив.
Раз навесні, коли берізки
Пухкі сережки одягли,
Коли дрібні зелені бризки
Так рясно на гілля лягли,
Дід порався в своїм садочку,
Доріжки чистив, тин ладнав,
Скопав землицю на горбочку,
Що посадити тут – не знав.
І раптом вибігла Ганнуся,
Набрати думала води...
Підбігла, лащиться:”Дідусю,
Ти мені ріпку посади!”
І посадив...
Ходив щоранку поливати,
Глядів, щоб півник не стоптав.
Бур’ян зривав, щоб їй зростати,
Ретельно ріпку доглядав.
А українські землі – диво!
За труд відплачують як слід.
І ріпка виросла красива,
„Хороша ріпка!” – каже дід.
Блищить на сонці чепурненька,
Як мед, не скласти їй ціни,
Тугенька, жовта, величенька.
А висоти!
А ширини!
Танок сонячних промінчиків: „гріють ріпку”
Дід довго нею милувався,
І знав, що він досяг мети.
Хоч шкодував, і хоч вагався,
Та все ж сказав:”Пора тягти!”
На другий день зібрався зранку,
Неначе десь на свято йшов,
Надів сорочку-вишиванку,
До ріпки стиха підійшов.
До неї чемно привітався,
Примірявся і так, і сяк.
Але ж... як тільки не старався,
А витягти не міг ніяк.
Дід:
Гей, жінко, нумо вийди з хати,
Покинь всі справи хоч на мить.
Біжи мені допомагати,
Бо ріпка глибоко сидить.
Баба:
Ти кликав, діду?
Я хутенько,
Усе покинула й біжу.
Ця ріпка й справді величенька,
Давай тобі допоможу.
Ведучий:
Бабця - за діда, дід – за ріпку,
Разом щосили потягли...
Вона ж сидить в землиці кріпко –
Так витягти і не змогли.
Баба:
Онучко, чуєшь? Йди скоренько!
Де ти там граєшься? Давай!
Засіла ріпка глибоченько,
Її тягти допомагай!
Ведучий:
Дівча – за бабцю,
Та – за діда,
А дід – за ріпку,
Й потягли...
Не подає красуня й виду.
Так витягти і не змогли.
?????????????
Сірко!
Біжи сюди, собачко!
Чіпляйсь за мене,
В ряд ставай!
Разом і витягнем, побачиш.
Ти тільки нам допомагай.
Ведучий:
Сірко – за внучку,
Та – за бабу,
Бабуня діда обійма,
Той тягне...
Та виходить слабо,
І успіху ніяк нема.
Сірко:
Гей, кицько, глянь, усі при ділі.
Не гай часу, сюди біжи!
Що розляглася в тому зіллі?
Ти краще нам допоможи.
Ведучий:
Киця - за собачку,
Той за онучку зачепивсь,
Вона – за бабу, та – за діда,
А дід за ріпку ухопивсь.
Дід тягне обома руками,
Командує:”Тягніть! Тягніть!”
Сам сперся обома ногами...
А ріпка смирненько сидить!
Лоби в усіх уже намокли,
Сміється сонечко згори,
А мишеня блиснуло оком
І хвацько вилізло з нори.
Миша:
Без мене тут не буде діла,
Це знає навіть дід Панас.
Буває, що великій силі
Бракує трішечки підчас.
Кіт:
Ти краще, мишко, не хвалися.
Підходь хутчіш, за хвіст бери,
Гарненько ніжками зіприся,
Повітря в груди набери...
Ведучий:
І тянуть всі:
Мишка – за кицю,
Кицюня – хвостик у Сірка,
Сірко – онуччину спідницю,
А та – бабуні фартуха.
Бабуня держить чоловіка,
Піт виступає на чолі,
Дід тягне ріпку, цупить, смика...
І.... ріпку витягли з землі!
Урок математики 1 клас
Урок - казка з математики 3 клас
Урок фізики « Механічна взаємодія тіл . Сила . Види сил у механіці » 10 клас
Урок физики в 9-м классе по теме "Равнодействующая сил"
Задача №1 (решение задачи №108 Григория Остера из задачника “Физика”).
Дед, взявшись за репку, развивает силу тяги до 600 Н, бабка – до 100 Н, внучка – до 50 Н, Жучка – до 30 Н, кошка – до 10 Н и мышка – до 2 Н. Чему равна равнодействующая всех этих сил, направленных по одной прямой в одну и ту же сторону? Справилась бы с репкой эта компания без мышки, если силы, удерживающие репку в земле, равны 791 Н?
(Манипуляция на доске со стрелками на полиэтиленовой основе).
